У рамках заходів, присвячених 80-річчю Василя Симоненка, доцент кафедри української літератури, українознавства та методики їх викладання М.С. Павленко у складі мистецької делегації побувала на батьківщині Поета.
[1]
Насамперед варто відзначити, що в складі делегації були і видатні поети Іван Драч та Петро Засенко, і голова Національної спілки письменників України Михайло Сидоржевський, і професор Михайло Наєнко, і знамениті артисти Анатолій Пономаренко та Віктор Женченко, й представник Українського Інституту національної пам’яті Пам’яті Борис Пономаренко, й ведучий історичних та культурних радіопрограм Юрій Шаповал, і представник Українського радіо Ніна Шаварська та інші. Тож не дивно, що вже сама дорога у спільній маршрутці перетворилася на чудовий незабутній феєрверк спогадів про Василя й розповідей про цікаві літературні бувальщини.
[2]
Делегація виїхала з Києва і спершу попрямувала в Біївці – село, де Василь Симоненко народився й провів свої дитячі роки. Вражаючої краси кручі й долини, гора Лисак і Парасчина криниця, заплави річки Удай – усе це досі наче несе в собі атмосферу Симоненкового дитинства. Звичайно ж, уклін Василевій хаті (там тепер музей), а також – його пам’ятникові. Потім – село Тарандинці, куди Василь ходив навчатись у старших класах і де в школі створено прекрасний музей його імені. Нарешті – містечко Лубни, де в Будинку культури відбувся яскравий святковий концерт.
[3]
На концерті мали честь мовити слово всі гості, які приїхали в складі делегації. Зокрема, Марина Степанівна сказала про те, як Василь Симоненко міцно поєднав між собою Полтавщину (де народився) і Черкащину (де прожив свої останні роки й де похований), згадала його вірш «Уманським дівчатам» і представила свою книгу-дослідження дитинства Василя Симоненка «Райдуга в решеті» (цікаво, що, як посвідчила мандрівка, цю книгу вже добре знають школярі й учителі в згаданих уже Тарандинцях).
[4]
А як актуально звучали сьогодні Симоненкові рядки: «А якщо впадеш ти на чужому полі…» та «Хай мовчать Америки й Росії, коли я з тобою говорю»!..
[5]
Повертались утомлені й замерзлі, але – з чітким усвідомленням, що цей день був справді надзвичайно цікавим і важливим. А ще – з відчуттям гордості, що є в України Василь Симоненко і що є у Василя Симоненка такі добрі, щирі, турботливі й уважні до Василевої пам’яті земляки.