«А МРІЇ ПРО ЩАСТЯ писати капслоком!»

Сьогодні останній день цьогорічної Осені. Осінь – це пора, яка надихає на філософські роздуми, змушує мріяти, шукати тепла і щастя, вірити…

Надихнула на філософські роздуми вона і чудову викладачку нашого факультету, яка святкує свій день народження саме 30 листопада,  – Ірину ХЛИСТУН (поезія «В щоденнику буднів, де чорним по білому»). ШІ запропонував пісенний варіант цього твору.

 

Попрощаємося з Осінню-2025 ще кількома віршами Ірини.

***

Листочку осінньому втриматись важко на гілці,

Як теплому подиху літа – на мерзлій ріллі.

Холодні вітри вже не грають йому на сопілці,

А тягнуть поволі додолу, униз, до землі.

 

Та впасти він мусить. Така його доля листкова:

Ввібравши клітинкою кожною сонця тепло,

Зігріти ним землю узимку, щоб повесні знову

На гілці тій листя зелене і свіже зросло.

 

Осінній листок відчайдушно не хоче вмирати,

Забути назавше цю осінь, цей день і цю мить,

Спізнавши нарешті ціну непоправної втрати –

Життя, що ніколи не встигнеш, як хочеш, прожить…

 

***

Сезон дощів – як смуга перешкод,

Яку долати тяжко і нестерпно,

Бо кожен крок – як невідомий код,

Й від холоду, здається, серце терпне.

 

І знову дощ ґвалтує мій комфорт,

Збиває в грудях душу, ніби м’ячик,

І на шматочки ріже день, як торт,

Щоб з’їсти в ніч, коли ніхто не бачить.

 

Сезон дощів – пора порожніх слів

І мрій-приблуд, яким давно не вірю.

Запізно вже ховатися за гнів,

Але зарано відлітати в ірій.

 

Сезон дощів, пробач мені мій страх –

Невдалу втечу в простоту дитячу.

Я повернуся… з усміхом в очах.

Тоді я, може, і тобі пробачу.

 

Хай МРІЇ ПРО ЩАСТЯ всіх збуваються!

Наталя ЗАРУДНЯК