uk Українська

Факультет української філології

Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини

Друк Друк
Поділитися новиною

Відвідали музей Надії Суровцової

….Новим танцем вибухає оркестр, і Надійка вкотре виступає в першій парі. Буде першою навіть тоді, коли ні оркестру, ні пари не буде поруч. Адже вмітиме бачити щастя в кожній дрібниці!.. Рятуватиме себе та інших мудрим життєвим правилом: «Немає кращих ліків від горя, ніж давати полегкість іншим»…

М. Павленко, «Найнадійніша (із книги «Райдуга в решеті»)

На жаль, у нашому житті забагато несправедливості, нерівності, кривди. Погляньмо лишень на те, як у вирі часу зникають імена видатних діячів України. Чому певні персоналії виходять «на передову» історії, а інші зовсім губляться між сторінок архівів та стін благеньких музеїв?

Особисто мене дратує той факт, що, будучи уродженкою міста Умані, про Надію Суровцову вперше я почула на вісімнадцятому році життя!

А хто ж зна, скільки років довелося би чекати цього дня ще, якби не ініціативність нашого куратора Марини Степанівни Павленко?

Нашій тринадцятій групі пощастило, адже ми таки отримали змогу ознайомитися з життєвим та творчим шляхом Надії Віталіївни, розглянути її портрети, певні документальні згадки про неї, і навіть таємничу картину, яку, буцім, могла створити і вона…

Колишнє помешкання письменниці пахне книгами, старими меблями, а головне – вічністю. І нехай цієї видатної жінки немає вже багато років, вона раптом оживає у жвавій розповіді екскурсовода: Люди Терлецької – приємної жінки з живими очима, теж нашої колишньої випускниці. Немов постають у цій кімнаті й дитячі Надійчині пустощі, й короткочасне проживання тут молодої жінки перед засланнями, і зустрічі посивілої Суровцової з талановитими прибічниками, і обшуки, і переслідування: усе вирує, витанцьовує в повітрі, усе проникає у свідомість.

А картина, де двоє кошенят згорнулися клубочком: та картина висить поруч із ліжком і немов шепоче : «…а перш за все, вона була жінкою!..»

Жінкою, котра боролася, творила, пережила тридцять років таборів, в’язниць, переслідувань, здолала власну життєву трагедію, й однаково залишилася сильною. І оптимісткою.

Такі люди надихають жити для України! Жити так, аби не соромно було потім вмирати, і вмирати так, аби нащадкам було не соромно жити!

Сподіваємося, що з часом, маленька-доросла Надійка закружляє у супроводі оркестру перед Всеукраїнською спільнотою, закружляє першою парою, як тоді, у дитячі, щасливі роки.

Від імені всієї 13-ої групи –

Софія Терлецька

20.04.2018

uk Українська
X