Факультет української філології

Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини

Друк Друк
Поділитися новиною

СИЛЬНА У СВОЇЙ СЛАБКОСТІ

Одному Доля відміряє сповна, повними жменями, зате іншому… Якось скупо. І нам ніколи не зрозуміти загадку цієї вибірковості. Чи обраності?

Зате хочеться вірити: якщо щось забирається, то в іншому має бути компенсація, бо ж таки мусить існувати закон усесвітньої рівноваги?!

Про це думається, коли згадуєш про Наталю Кучеренко.  Студентка ІІІ курсу факультету української філології. Несмілива дівчина, якій важко ходити самостійно (поряд обовʼязково мама чи тато, які підтримують за руку), але яка прагне бути у студентському вирі життя, на всіх парах і заходах. Не йдеться про показушну інклюзію – ні, Наталя справді хоче бути з групою, відповідати на запитання викладачів, доповнювати. Бути такою, як усі, незважаючи на хворобу (ДЦП), на I-B групу інвалідності. Мало того, дівчині хочеться самовираження. Бодай словом. І лягають на папір рядки. Вслухайтеся:

Вітрила зі слів

Знаєш, люди теж мають крила,

як писала колись Костенко.

І свої пурпурові вітрила

Вона ткала зі слів простеньких.

Знаєш, думка людська – це вітер,

що пронизує аж по плечі.

Поринаю в безодню літер,

ще хвилина і скоро – вечір?

Знаєш, мамо, Вона – поети,

їх у ній, мабуть, тисячі!

Вона вірить у кілометри,

і в метелика на руці.

 

Пахне мандаринами вокзал.

Ми востаннє бачилися тут.

Потім ти на небо показав

І пробурмотів на кшталт: «Забудь».

Пахнуть апельсиново міста.

Всі додому – скоро Новий рік!

Знову повертаюся назад,

у самотність, на яку  прирік.

Пахне Новим роком все навкруг,

а надворі  запросто дощить!

Може, його також зрадив друг

і йому ще більше це болить?

Пахне мандаринами село,

печиво румʼяне гріє душу.

А вокзал і все, що там було…

Цього я і згадувать не мушу!..

 

Ще зі школи (навчалася у НВК с. Шарин Уманського району Черкаської області.) Наталя – учасник різних поетичних конкурсів, зокрема, брала участь у районному  конкурсі «Свято дитячої фантазії» з нагоди Міжнародного дня захисту дітей, має подяки за активну участь у виховних заходах.

У 2016 році вступила до Уманського державного педагогічного  університету ім. Павла Тичини, де продовжила свою творчу діяльність. Має  диплом учасника флешмобу-конкурсу «УДПУ поезія онлайн». Публікує вірші в газетах «Боговиця», «Педагогічні вісті» та  «Уманська зоря». Відвідує літературне обʼєднання ім. М. Бажана, що функціонує при  університеті.

У 2017 р. стала лауреатом регіональної літературної премії ім. Федора Мицика в номінації «Високохудожні поетичні твори» за збірку поезій.  2018 року посіла I місце в обласному літературному конкурсі «Роду криниця  віща».

Незважаючи на біль, на хвороби, Наталя живе творчо, оптимістично, з усмішкою. Вона сильна – таким її зробило життя. І хочеться побажати їй і надалі бути такою ж сильною і натхненною. Нехай народжуються нові збірочки її поезій, нехай дарують радість небайдужим. Тоді і світ стане хоч трішечки добрішим.

А наостанок – іще один її вірш. Правда, і вам сподобався?

Вітер гримить у посуд,

Лиє як із відра.

Що ж то за дивна осінь?

Навіть часу нема,

щоби зробити каву.

Простуда збиває з ніг.

Зловила її, як ґаву.

Ось вона – всім привіт!

Тримає за комір цупко.

Впустила, тепер от – май!

Із радістю дала б лупки,

Прилипла – не відпускає!

Це ж треба отак-от влипнути!

У кашель? – та ні, – в поезію.

Хотіла її покинути, –

Шкода цю руденьку бестію!

 

©Кучеренко Наталія

03.12.2018