Факультет української філології

Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини

Друк Друк
Поділитися новиною

Науково-методичний центр художньо-педагогічної творчості імені Степана Павленка повідомляє

(До 70-річчя Степана Павленка, 12.03.1949-26.09.2003)

Вже кілька років, як – за ініціативи професора Наталі Петрівни Сивачук і за підтримки деканату факультету української філології та викладачів кафедри української літератури, українознавства та методики їх навчання УДПУ – діє Науково-методичний центр художньо-педагогічної творчості імені Степана Павленка.

Степан Павленко – автор методичних, літературознавчих і публіцистичних статей, художніх творів, перекладів. Народився в селі Леґедзине Тальнівського району Черкаської області. Вчителював на Львівщині, Вінниччині й Черкащині.

Названий іменем учителя й письменника з Уманщини Степана Павленка, Центр покликаний гуртувати й підтримувати всіх, хто поєднує у своєму житті й роботі Школу та Літературу, тобто творчих студентів, учителів-словесників, письменників і їхніх учнів, читачів та шанувальників.

До численних заходів, зустрічей, публікацій сьогодні додався ще один – найновіший здобуток Центру. Йдеться про збірку «Починає світать», яка щойно вийшла у видавництві «Пульсари».

Це збірка ранніх поезій Степана Павленка: вони не ввійшли до його книжки «Вічність така коротка» (2004 і 2017), але збереглись у численних блокнотиках. Упорядкували її координатор Центру, доцент кафедри української літератури, українознавства та методик їх викладання Уманського державного педуніверситету імені Павла Тичини Марина Павленко й дружина, письменниця Ольга Павленко, а проілюструвала молодша донька Леся Павленко.

«Попри деяке початківство і наївність, ці вірші дихають щирістю, світлом і свіжістю, – зазначається в анотації збірки. – Більше того: вони навертають до, як ніколи, актуальних сьогодні Совісті, Добра, Любові, Здатності до Самопожертви… І, що найважливіше, вони мають те, без чого й найфілігранніші вірші нічого не варті, – Поезію».

Нижче пропонуємо вашій увазі кілька віршів зі збірки.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Малюнки – також із книжки – Лесі Павленко.

Степан Павленко

 

Зустріч із полем

Я іду через поле,

Що розлилось Дніпром.

Серце радістю повне,

І любов’ю, й теплом.

Стоїмо ми віч-на-віч:

Я і поле безкрає.

Поле — сонце неначе,

Світлом, ніжністю сяє.

В порівнянні із полем

Я такий ще зелений.

Я люблю тебе, поле, —

Ти ласкаве до мене.

 

 

Юна красуня

Цвіт яблуневий сиплеться,

Кружляє, кружляє, кружляє…

Вишневі розквітлі китиці

У небо травневе співають.

Юна, ідеш ти, казкова,

Царівною, квіткою, рожею.

Очі — мов книга чудова,

Кожного заворожують.

Усмішка сонцем сіяє:

Світла, ласкава, іскристая.

Ніжно на плечі спадають

Коси твої золотистії.

Легко, граційно ступаєш,

Всіх задаровуєш вродою.

…Хлопець тебе проводжає

Довго задумливим поглядом.

***

Світ безмежний. То так.

І не так заодно.

Але кожен із нас має свій горизонт.

В когось небо високе, сонцями багате,

А для іншого небо — то стеля у хаті.

В того світ — небеса, і степи, і ріка.

А комусь вистачає ставка і млинка.

Хтось живе у нім сотні і тисячі років,

Інший ледве устигне ступнути два кроки…

Я виходжу в життя. Сила в мене дзвінка.

Я виходжу в життя. Обрій мій утіка.

Утікай, утікай! За тобою помчу я.

Але ти не спиняйся, не ловись мені, чуєш?!

Світе мій, не вмістися у куций аршин!

Розпросторюйся вгору. Розростайся ушир!

Ні на хвильку ніде не спиняйся повік,

Щоб до тебе повік я звикав — і не звик.

12.03.2019