Скринька довіри

Ваше ім'я (обов'язково)

Тема

Ваше повідомлення

uk Українська

Факультет української філології

Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини

Друк Друк
Поділитися новиною
Нестайко Всеволод Зіновійович народився 30 січня 1930 року в українському містечку Бердичів Житомирської області в сім’ї службовця. Існує сімейна легенда: мати-філолог народила Всеволода в перерві між читанням Ремарка. “Акушер, старий єврей, каже: “Мадам! У вас, здається, з’явився письменник!”.
Мати Всеволода Зіновійовича – Марія Іванівна Довганюк – була вчителькою російської словесності, почала викладати ще до революції – 1913 року. Потім, під час Першої світової війни, вона пішла в сестри милосердя й опинилася по один бік фронту, а майбутній батько Всеволода – по інший, бо на той час він був січовим стрільцем у австрійській армії, вільно володів п’ятьма мовами. Вірогідно, саме це й зіграло свою фатальну роль: у 1933 році батька маленького Всеволода заарештували, він загинув у концтаборі НКВС.
Дід, о. Денис Нестайко — багаторічний декан і парох (УГКЦ) м. Бучача, знаний український громадський діяч Бучацького повіту. Письменник неодноразово перебував у Бучачі, передав для Бучацького районного краєзнавчого музею особисті речі родичів.

У страшному 1933 році сім’я Всеволода, рятуючись від голоду, переїздить з Бердичева до Києва, де проживає рідна сестра матері. Тож все своє свідоме життя Всеволод Нестайко прожив у Києві. Мати Всеволода Нестайка працювала вчителькою, їх квартира знаходилась в приміщенні тієї ж школи, де вона вчителювала. З початком Великої Вітчизняної війни, а хлопцю було тоді одинадцять років, почалися воєнні труднощі. З матір’ю Всеволод провів два роки в київській окупації. Марія Іванівна організувала в своїй кімнатці підпільне навчання, щоб учні не забули набутих раніше знань. Ці уроки допомогли – після звільнення Києва, який лежав у руїнах, малого Нестайка одразу прийняли до шостого класу. Навчаючись у київській школі №63, хлопець одразу потягнувся до літератури. Тож коли настав час обирати професію, вирішив, що це буде тільки література. У дитинстві разом із сусідом та однолітком Вітасиком Дяченком читали книжки: Миколи Трублаїні («Лахтак», «Шхуна „Колумб“»), Джека Лондона, Жюля Верна, Бориса Житкова, та мріяли стати капітанами далекого плавання. Як виявилось, через особливості зору Нестайко не міг стати моряком, а сусід таки став капітаном.

Всеволод Нестайко закінчив 10-літню загальну середню школу у 1947 році з одною четвіркою в табелі, зі срібною медаллю. Через обставини терору та війни не вчився у 5-му та 9-му класах. Курс 9-го класу пройшов самостійно за два місяці. Після школи вступив на слов’янське відділення філологічного факультету Київського університету імені Тараса Шевченка. Нелегкими були повоєнні роки Всеволода Нестайка: голодними, але то були роки юності і роки студенства, які запам’ятовуються на все життя. У 1950 році, Нестайків однокурсник Олег Микитенко вступає до аспірантури й залишає роботу в дитячому журналі “Барвінок”. “Я став працювати замість нього літредактором-коректором. Відтоді й почався мій зв’язок з українською дитячою літературою”, – згадує згодом Всеволод Зіновійович. У “Барвінку” молодий письменник почав друкуватися й спілкуватися з класиками – Юрієм Яновським, Павлом Тичиною, Наталею Забілою, Оксаною Іваненко, Максимом Рильським.
Закінчив навчання в університеті 1952 року. Згодом Всеволод Зіновійович працює в редакції журналу “Дніпро”, видавництві “Молодь”. З 1956 по 1987 рік завідує редакцією у видавництві “Веселка”. Одружується, дружина Світлана Пилипівна супроводжує письменника протягом усього його життя.

Перші оповідання для дітей Всеволод Зіновійович Нестайко почав друкувати в журналах “Барвінок” та “Піонерія”. Перша книжка під назвою “Шурка і Шурко” побачила світ у 1956 році. Цього ж 1956 року Всеволод Зіновійович вступає до Спілки письменників. Майже п’ятдесятирічний шлях у дитячій літературі Всеволод Зіновійович засвідчив виданням близько тридцяти книжок оповідань, казок, повістей і п’єс. Найвідоміші з них: “В Країні сонячних Зайчиків” (1959), “Супутник ЛІРА-3” (1960), “Космо-Натка” (1963), “Робінзон Кукурузо” (1964), “Тореадори з Васюківки” (1973), “Одиниця з обманом” (1976) та інші. Нещодавно було видано дві аудіокнижки письменника: “В Країні сонячних зайчиків” і “Чудеса в Гарбузянах”. Книги Всеволода Нестайка перекладено двадцятьма мовами світу, в тому числі англійською, німецькою, французькою, іспанською, арабською, бенгалі, угорською, румунською, болгарською, словацькою та ін. За творами Всеволода Нестайка поставлено фільми, які отримали міжнародні нагороди: телефільм “Тореадори з Васюківки” одержав на міжнародному фестивалі в Мюнхені Гран-прі (1968), на Міжнародному фестивалі в Алегзандрії (Австралія) – головну премію (1969). Його замовили загалом 72 країни світу. На жаль, в Україні на телеекранах фільм не з’явився – чиновники від культури знайшли в ньому наклеп на радянську дійсність, а героїв визнали “нетиповими піонерами”. Кінофільм “Одиниця з обманом” премійовано на Всесоюзному кінофестивалі в Києві (1984), відзначено спеціальним призом на міжнародному кінофестивалі в Габрово (Болгарія, 1985).

Всеволод Нестайко – лауреат премії імені Миколи Трублаїні (за повість-казку “Незнайомка з Країни Сонячних Зайчиків”), премії імені Олександра Копиленка (за казку “Пригоди їжачка Колька Колючки та його вірного друга і однокласника зайчика Косі Вуханя”). На першому Всесоюзному конкурсі на кращу книгу для дітей за повість в оповіданнях “П’ятірка з хвостиком” письменник удостоєний другої премії. За повість-казку “Незвичайні пригоди у лісовій школі” Всеволод Нестайко удостоєний у 1982 році премії ім. Лесі Українки. А трилогію “Тореадори з Васюківки” 1979 року внесено до Особливо Почесного списку Андерсена як один із найвидатніших творів світової літератури для дітей.

У 2004 році Всевлод Нестайко разом із поетом та редактором Іваном Малковичем опрацьовують та публікують нову авторську редакцію книги «Тореадори з Васюківки». Твір позбавлено деяких неминучих ідеологічних нашарувань минулої доби, деталей, незрозумілих сучасному, а тим паче майбутньому читачеві. З’явилися й нові епізоди.

Указом Президента України Віктора Ющенка №53/2010 від 20 січня письменника нагороджено Орденом князя Ярослава Мудрого V ступеня (2010).

Всеволод Нестайко вів також програму на Національному радіо України “Радіобайка Всеволода Нестайка”.
У донбаському місті Дружківка з 2004 року працює дитяча бібліотека імені В.З. Нестайка.
Письменник проживав у Києві на Печерську. В останні роки життя Нестайко відійшов від активної письменницької діяльності. Останній за ліком твір за життя автора побачив світ у 2009 році і називався “Найновіші пригоди Косі Вуханя та Колька Колючки”. Помер Всеволод Зіновійович Нестайко 16 серпня 2014 року. Похований у Києві.

Інформація взята з сайту

" data-title="90 років від дня народження Всеволода Зіновійовича Нестайка">

90 років від дня народження Всеволода Зіновійовича Нестайка

Нестайко Всеволод Зіновійович народився 30 січня 1930 року в українському містечку Бердичів Житомирської області в сім’ї службовця. Існує сімейна легенда: мати-філолог народила Всеволода в перерві між читанням Ремарка. “Акушер, старий єврей, каже: “Мадам! У вас, здається, з’явився письменник!”.
Мати Всеволода Зіновійовича – Марія Іванівна Довганюк – була вчителькою російської словесності, почала викладати ще до революції – 1913 року. Потім, під час Першої світової війни, вона пішла в сестри милосердя й опинилася по один бік фронту, а майбутній батько Всеволода – по інший, бо на той час він був січовим стрільцем у австрійській армії, вільно володів п’ятьма мовами. Вірогідно, саме це й зіграло свою фатальну роль: у 1933 році батька маленького Всеволода заарештували, він загинув у концтаборі НКВС.
Дід, о. Денис Нестайко — багаторічний декан і парох (УГКЦ) м. Бучача, знаний український громадський діяч Бучацького повіту. Письменник неодноразово перебував у Бучачі, передав для Бучацького районного краєзнавчого музею особисті речі родичів.

У страшному 1933 році сім’я Всеволода, рятуючись від голоду, переїздить з Бердичева до Києва, де проживає рідна сестра матері. Тож все своє свідоме життя Всеволод Нестайко прожив у Києві. Мати Всеволода Нестайка працювала вчителькою, їх квартира знаходилась в приміщенні тієї ж школи, де вона вчителювала. З початком Великої Вітчизняної війни, а хлопцю було тоді одинадцять років, почалися воєнні труднощі. З матір’ю Всеволод провів два роки в київській окупації. Марія Іванівна організувала в своїй кімнатці підпільне навчання, щоб учні не забули набутих раніше знань. Ці уроки допомогли – після звільнення Києва, який лежав у руїнах, малого Нестайка одразу прийняли до шостого класу. Навчаючись у київській школі №63, хлопець одразу потягнувся до літератури. Тож коли настав час обирати професію, вирішив, що це буде тільки література. У дитинстві разом із сусідом та однолітком Вітасиком Дяченком читали книжки: Миколи Трублаїні («Лахтак», «Шхуна „Колумб“»), Джека Лондона, Жюля Верна, Бориса Житкова, та мріяли стати капітанами далекого плавання. Як виявилось, через особливості зору Нестайко не міг стати моряком, а сусід таки став капітаном.

Всеволод Нестайко закінчив 10-літню загальну середню школу у 1947 році з одною четвіркою в табелі, зі срібною медаллю. Через обставини терору та війни не вчився у 5-му та 9-му класах. Курс 9-го класу пройшов самостійно за два місяці. Після школи вступив на слов’янське відділення філологічного факультету Київського університету імені Тараса Шевченка. Нелегкими були повоєнні роки Всеволода Нестайка: голодними, але то були роки юності і роки студенства, які запам’ятовуються на все життя. У 1950 році, Нестайків однокурсник Олег Микитенко вступає до аспірантури й залишає роботу в дитячому журналі “Барвінок”. “Я став працювати замість нього літредактором-коректором. Відтоді й почався мій зв’язок з українською дитячою літературою”, – згадує згодом Всеволод Зіновійович. У “Барвінку” молодий письменник почав друкуватися й спілкуватися з класиками – Юрієм Яновським, Павлом Тичиною, Наталею Забілою, Оксаною Іваненко, Максимом Рильським.
Закінчив навчання в університеті 1952 року. Згодом Всеволод Зіновійович працює в редакції журналу “Дніпро”, видавництві “Молодь”. З 1956 по 1987 рік завідує редакцією у видавництві “Веселка”. Одружується, дружина Світлана Пилипівна супроводжує письменника протягом усього його життя.

Перші оповідання для дітей Всеволод Зіновійович Нестайко почав друкувати в журналах “Барвінок” та “Піонерія”. Перша книжка під назвою “Шурка і Шурко” побачила світ у 1956 році. Цього ж 1956 року Всеволод Зіновійович вступає до Спілки письменників. Майже п’ятдесятирічний шлях у дитячій літературі Всеволод Зіновійович засвідчив виданням близько тридцяти книжок оповідань, казок, повістей і п’єс. Найвідоміші з них: “В Країні сонячних Зайчиків” (1959), “Супутник ЛІРА-3” (1960), “Космо-Натка” (1963), “Робінзон Кукурузо” (1964), “Тореадори з Васюківки” (1973), “Одиниця з обманом” (1976) та інші. Нещодавно було видано дві аудіокнижки письменника: “В Країні сонячних зайчиків” і “Чудеса в Гарбузянах”. Книги Всеволода Нестайка перекладено двадцятьма мовами світу, в тому числі англійською, німецькою, французькою, іспанською, арабською, бенгалі, угорською, румунською, болгарською, словацькою та ін. За творами Всеволода Нестайка поставлено фільми, які отримали міжнародні нагороди: телефільм “Тореадори з Васюківки” одержав на міжнародному фестивалі в Мюнхені Гран-прі (1968), на Міжнародному фестивалі в Алегзандрії (Австралія) – головну премію (1969). Його замовили загалом 72 країни світу. На жаль, в Україні на телеекранах фільм не з’явився – чиновники від культури знайшли в ньому наклеп на радянську дійсність, а героїв визнали “нетиповими піонерами”. Кінофільм “Одиниця з обманом” премійовано на Всесоюзному кінофестивалі в Києві (1984), відзначено спеціальним призом на міжнародному кінофестивалі в Габрово (Болгарія, 1985).

Всеволод Нестайко – лауреат премії імені Миколи Трублаїні (за повість-казку “Незнайомка з Країни Сонячних Зайчиків”), премії імені Олександра Копиленка (за казку “Пригоди їжачка Колька Колючки та його вірного друга і однокласника зайчика Косі Вуханя”). На першому Всесоюзному конкурсі на кращу книгу для дітей за повість в оповіданнях “П’ятірка з хвостиком” письменник удостоєний другої премії. За повість-казку “Незвичайні пригоди у лісовій школі” Всеволод Нестайко удостоєний у 1982 році премії ім. Лесі Українки. А трилогію “Тореадори з Васюківки” 1979 року внесено до Особливо Почесного списку Андерсена як один із найвидатніших творів світової літератури для дітей.

У 2004 році Всевлод Нестайко разом із поетом та редактором Іваном Малковичем опрацьовують та публікують нову авторську редакцію книги «Тореадори з Васюківки». Твір позбавлено деяких неминучих ідеологічних нашарувань минулої доби, деталей, незрозумілих сучасному, а тим паче майбутньому читачеві. З’явилися й нові епізоди.

Указом Президента України Віктора Ющенка №53/2010 від 20 січня письменника нагороджено Орденом князя Ярослава Мудрого V ступеня (2010).

Всеволод Нестайко вів також програму на Національному радіо України “Радіобайка Всеволода Нестайка”.
У донбаському місті Дружківка з 2004 року працює дитяча бібліотека імені В.З. Нестайка.
Письменник проживав у Києві на Печерську. В останні роки життя Нестайко відійшов від активної письменницької діяльності. Останній за ліком твір за життя автора побачив світ у 2009 році і називався “Найновіші пригоди Косі Вуханя та Колька Колючки”. Помер Всеволод Зіновійович Нестайко 16 серпня 2014 року. Похований у Києві.

Інформація взята з сайту

30.01.2020

uk Українська
X