“Добрий день, ми з України! Цитуємо класику: росія йде шляхом свого корабля, а наш дух незламний, література – вічна”, – так звучав початок оголошення про чергове засідання університетського літоб’єднання імені Миколи Бажана, складений однією з учасниць, модераторкою сторінки на фейсбуці Настею Кириленко.
[1]
Засідання проходило віртуально на сторінці літоб’єднання не лише в дуже складний для нашої країни період, але і в знакову життєствердну дату – день народження Ліни Костенко.
Власне, керівниця літоб’єднання М. С. Павленко у зв’язку з цим і запропонувала увазі читачів один з навмисне “мирних” і затишних віршів Поетеси.
Упродовж зазначеного дня всі охочі автори публікували власні твори безпосередньо на сторінці, а також оцінювали творчість інших.
[2]
Цього разу за домашнє завдання мали одразу три довоєнні теми: “Як фото на паспорт”, “Кавунова любов”, “Що ви знаєте про горлиць?”. Хоч, треба визнати, тем д/з не дуже й дотримувались: боліло інше.
Першою опублікувала свій вірш Маріна Щетько. Наталя Кучеренко поділилась аж трьома своїми текстами, і всі вони були про війну. Так само про війну написали й Сергій Мовчан та Анастасія Яніна. Начебто про кохання, але, здається, теж кохання в умовах війни був етюд Віки Капуловської.
Було й два сюрпризи: малюнок Оксани Музиченко (щоправда, теж про війну, на тему: “Цієї весни березневі котики – в бомбосховищі. Але вірю, березень наш буде гордим, переможним і вільним!”) і – вірш давнього вболівальника нашого літоб’єднання, який сьогодні тут уперше виступив ще й автором, – Леоніда Козинського (теж про війну, звісно).
[3]
Як би там не було, але у всіх текстах простежувалася надія. Тож не дивно, що тема наступного засідання не обговорювалася: “Перемога!”.
З усіма текстами можна ознайомитися за посиланням [4]: