Миколу Платоновича Бажана зараховують до найобдарованіших людей свого часу. І в кафедри української літератури та українознавства особливе ставлення до цього геніального митця. Завідувач кафедри Наталія Петрівна Сивачук здавна залюблена в його слово. Ще працюючи вчителем в 11 школі, вона організувала музей Миколи Платоновича. В університеті кожне покоління студентів декламує Бажана зі сцени, причому виступи такі, що забути не можна. Чого тільки вартий «Голос Едіт Піаф» під музику, з танцювальними елементами наприкінці, загубленим шаликом (у виконанні різних випусків)?! А «Ніч на Івана Купала», від декламування якої руки сиротами покриваються!? З її ініціативи створено літоб’єднання імені Миколи Бажана, знято відеофільм «Бажан і Умань», неодноразово проводилися конференції, присвячені його творчості. Практично в кожного викладача кафедри є публікації за творчістю письменника.
[1]
Члени гуртка «Літературне краєзнавство» також досліджують творчість Миколи Платоновича. Журналісти з буклетами про творчість письменника брали свої перші інтерв’ю на вулиці, де в дитинстві проживав Бажан (за спогадами, про які можна було писати працю «Найефективніші шляхи втечі від журналістів, але не від усіх…»).
9 жовтня виповнюється 119 років з дня народження письменника. Усі студенти факультету філології та журналістики в той чи інший час були біля будинку, в якому він проживав. Цього разу біля нього представники 22 групи.