Нації вмирають не від інфаркту.
Спочатку їм відбирає мову
Ліна Костенко
21 лютого – Міжнародний день рідної мови. Про «підтримку мовного та культурного різноманіття та багатомовності» було оголошено на ХХХ сесії Генеральної конференції ЮНЕСКО у 1999 році. В Україні День рідної мови почали святкувати з 2000 року.
Ранок 21 лютого на факультеті української філології розпочався традиційно з раптівок про рідну мову.
[1]
Студенти 32 та 33 групи разом із куратором Тищенко Т. М. спонукали студентів і викладачів задуматися, чому в календарі українців День Героїв Небесної Сотні (20 лютого) та Міжнародний день рідної мови (для українців – української ) (21 лютого) стоять поряд.
[2]
Мабуть, не випадково. Щось у цьому є символічне, оскільки історія свята, на жаль, має дуже трагічний початок. 21 лютого 1952 року у Бангладеші влада жорстоко придушила демонстрацію протесту проти урядової заборони на використання в країні бенгальської мови. Відтоді цей день у Бангладеші став днем полеглих за рідну мову. Минуло багато років. Аж у жовтні 1999 року на Тридцятій сесії Генеральної конференції ЮНЕСКО було запроваджено Міжнародний День рідної мови як привід для роздумів та зосередження уваги на мовному питання.
«Бережімо Україну – говорімо Українською мовою!» – закликали студенти.
Народ, який втрачає мову, зникає як народ, бо мова – генетичний код нації.
[3]
[4]