До Всесвітнього дня вишивки

30 липня понад 100 країн світу щороку відзначають Всесвітній день вишивки.

Мистецтво вишивки передається з покоління в покоління, має глибоке історичне коріння. Вишивка часто слугувала знаком статусу, вона містить у собі закодовану інформацію щодо звичаїв, обрядів, традицій, є оберегом. За часів Київської Русі вишивали сріблом і золотом.

Мистецтво вишивати є важливою частиною багатьох культур, а українці мають чи не найбагатограннішу культуру вишитого одягу.

Особливе ставлення до вишивки (українських рушників) демонструє у своїй поезії «Рушники» надзвичайно талановита викладачка нашого факультету Ірина ХЛИСТУН. Вона, до речі,  і проникливий лірик, і майстерна вишивальниця. Зворушливо звучить захоплення рушниками, які освітлюють хату, які могли б уквітчати цілий світ, якби їх кількості вистачило, які засліплюють очі навіть сонцю, мають зв’язок із небом, бо «Вночі на них вінчалися зірки». Авторка – філологиня, поруч із красою українських рушників, які є частиною українського Всесвіту, вона демонструє і красу українського слова (останні два рядки побудовані на грі слів : вінчалися зірки – хату увінчали, та і рядок «Щоб у світлиці ще світліше стало» звучить музикою).

 

Рушники

Внесла до хати мама рушники,

Щоб у  світлиці ще світліше стало.

Руде колосся, маки, васильки –

Вквітчати б світ, так рушників замало.

 

Не білі руки в мами вже давно,

Та рушники перуть вони так біло,

Аж сонцю в очі ріже, як вапно,

Що на штахетах сніжно заніміло.

 

Внесла до хати мама рушники

У запаху грози і небокраю.

Вночі на них вінчалися зірки,

А нині вони хату увінчають.

 

Картину з романтичним куточком біля вікна вишивала Ірина ХЛИСТУН, картину з соняхами і рушники – її мама, Ганна ПРОКОПЧУК.

 

Наталя ЗАРУДНЯК