На факультеті української філології Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини не лише гостро відчувають проблему власної національної ідентичності, а й уміють поважати та, що головне, – пам’ятати втрати і трагедії інших народностей та націй.
[1]
27 січня, як і весь світ, родина філологів із болем та прикрістю вшановувала криваву історію, що простяглася не лише на землях України у далекому й водночас близькому XX столітті.
Для кращого занурення у трагічну атмосферу винищення людей студенти підготували зображення та описи-спогади очевидців, яким пощастило вижити. Декламували й вірші, що своєю трагічністю могли зворушити навіть найчерствіше серце!
[2]
Наприкінці зустрічі було запропоновано перегляд кінофільму про видатну черкащанку, сміливу та відчайдушну жінку, яка, ризикуючи власним життям, рятувала десятки єврейських дітей від смерті, – Олександру Шулежко.
Голокост – то не трагедія однієї нації, то важка пересторога для людства, маніфест нелюдської жорстокості. То загублені долі, життя… То тисячі, мільйони закатованих дітей, жінок, старих і юних представників людського роду.
[3]
Ми пам’ятаємо, згадуємо, поширюємо інформацію про те страшне, криваве лихо, щоб ніхто й ніколи не дозволив повторитися чомусь подібному.
Щоб спокій та рівновага панували у світі, а страшні рани минулого затяглися майбутнім добробутом!
Пам’ятаймо, вшановуймо, поважаймо!