21 лютого у всьому світі відзначають Міжнародний День рідної мови. Про «підтримку мовного та культурного різноманіття та багатомовності» було оголошено на ХХХ сесії Генеральної конференції ЮНЕСКО 1999 року в Парижі.
[1]
З нагоди святкування Дня рідної мови на факультеті української філології професор О. Ю. Зелінська провела лекцію «Глибини рідної мови: світ дитини і дитинства в українській мові».
[2]
Зелінська О.Ю. нагадала всім відомі слова про рідну мову Панаса Мирного: «Найбільше і найдорожче добро в кожного народу – це його мова, ота жива схованка людського духу, його багата скарбниця, в яку народ складає і своє давне життя, і свої сподіванки, розум, досвід, почування». На лекції було розкрито, чим зумовлені назви дітей в українській мові, які уявлення українців про дитину, її потреби, її психоемоційний світ криються за звичними для нас назвами.
[3]
Матеріал, викладений на лекції, надзвичайно корисний саме для майбутніх педагогів, бо допомагає зрозуміти порухи дитячої душі, усвідомити самобутність психоемоційного світу дитини.
[4]
Лекція знайшла своє продовження в науковій дискусії. Ось окремі думки:
Д. Куян, магістрантка факультету української філології: «Лекція Оксани Юріївни для мене була пізнавальною і поглибила мої знання з історії української мови, зокрема про номінацію дітей, дитячого віку та його періодів у писемних пам’ятках української мови. Мова, як і мистецтво, відображає етапи розвитку суспільства, а через назви дітей, зафіксованих у пам’ятках, можна зрозуміти тогочасне сприйняття дитини як маленького дорослого».
[5]
Л. П. Пархета, канд. пед. наук, доц. кафедри української літератури, українознавства та методик їх навчання: «Лекція професора Оксани Зелінської надзвичайно цікава, глибоко наукова, пізнавальна для всіх, як для студентів, так і для викладачів. Усі ми прилучилися до вивчення важливої для педагогів теми. Вона спонукає нас замислитися про основне в педагогічній дії вчителя, про дитину. Учитель, який відданий своєму народові, має високу внутрішню культуру, професіоналізм, здатний сформувати у своїх учнів почуття національної людської гідності засобами рідної мови. Саме тоді можемо вважати, що наші уроки є дитиноцетричними. Дякуємо Оксані Юріївні, що порушила таку важливу тему і показала шляхи її реалізації».
[6]