Поділитися новиною
Під час лекції викладачки досвідом виконання наукових проєктів за матеріалами навчальної (діалектологічної) практики зі студентами ЖДУ імені Івана Франка поділилися здобувачки вищої освіти за освітньою програмою «Середня освіта (Українська мова і література. Мова і література (польська))» Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини Іванна БОРОВИК, яка представила індивідуальний проєкт, виконаний за матеріалами, зібраними у рідній говірці, та Анна ДОЦЕНКО, яка разом із Анастасією Люльченко, Іриною Поліщук, Софією Сафоновою, Юлією Андрієнко, Анною Перенчук, Мариною Музичук (здобувачки вищої освіти за освітньою програмою «Середня освіта (Українська мова і література. Мова і література (англійська))») виконувала колективний проєкт про говірки південно-східного наріччя.
Анна ДОЦЕНКО так представила роботу команди, яка працювала в Умані із внутрішньо переміщеними особами, носіями говірок південно-східного наріччя:
Навчальна (ономастико-діалектологічна) практика як освітній компонент освітньої програми «Середня освіта. Українська мова і література. (Мова і література (польська))» в Уманському державному педагогічному університеті імені Павла Тичини покликана поглибити знання з української діалектології, сформувати навички роботи в команді, адаптації та дії в новій ситуації і навички взаємодіяти зі спільнотами (на місцевому, регіональному, національному, європейському й глобальному рівнях) для розвитку професійних знань і фахових компетентностей.
Я хочу розповісти, як на практиці ми здобували ці навички та про наш колективний проєкт, де ми працювали командою, у якій кожній була відведена певна роль. У нашій групі було 6 осіб. Оскільки ми всі з міста і не маємо родичів у селі, то наша викладачка Тетяна Тищенко ініціювала для нас проєкт, під час виконання якого ми записували життєві історії від вимушено переселених через російсько-українську війну людьми зі сходу та півдня України.
Ідея проєкту нас дуже зацікавила, адже проблема збереження південно-східного наріччя зараз стоїть досить гостро не лише в мовознавчих колах, а й загалом у суспільстві. Шість днів ми працювали на різних локаціях із представниками південно-східного наріччя. Це були Любов Іллівна Андруник із-під Бахмута, Наталія Любіна із Маріуполя, Трохимова Тетяна Іванівна із села Токарівка з-під Херсона, Акульзіна Тетяна Георгіївна із Авдіївки, Емілія Казимирівна із Бахмута. Ми групою зустрічалися з кожною респонденткою окремо: у Софіївці, під час занять із дітьми переселенців, у перерві між їхньою роботою, у штабі волонтерів, бо багато переселенців волонтерять, ми плели маскувальні сітки і спілкувалися.
Завдання проєкту передбачали запис інформації про їхні традиції, звичаї, вивчення фонетичних, морфологічних, граматичних рис південно-східного наріччя, зокрема степового говору, і спостереження за мовленням носіїв говірок. Це було дуже пізнавально, адже ми зафіксували регіональні мовні особливості і дуже сподіваємося, що говірки південно-східного наріччя будуть існувати, хоча, на жаль, вони вже зазнали певних змін. Люди, які вже більше трьох років покинули свої домівки, самі нам говорили, що забувають певні слова, якими вони зазвичай послуговувалися.
Ми не просто почули історії родин, а й історію України, яка перебувала у складі російської імперії минулого століття, про яку не написали в жодному підручнику. Хтось із респондентів приїхав на Донбас за направленням після навчання, чиїсь батьки двічі зазнали переселення під час операції «Вісла», а потім ще 1951 року силоміць були вивезені із західного регіону України, зі своїх добротних будинків у мазанки. Проте вони зберегли свої мову і традиції.
Ми всі слухали розповіді, училися брати інтерв’ю, записували на диктофон, але дешифрували тексти кожен однієї респондентки. Моя респондентка – Любов Іллівна, батьки якої переселенці 1951 року із західної частини України в село Званівка (під Бахмутом) Донецької області. У 2024 році Любов Іллівна разом із родиною виїжджає до Львова і з гіркотою згадує, що там її називали вже москалькою: «То хто ж я така, там я все життя була бандерівкою, хоча народилась уже в 1963 році на Донбасі, а тут я стала москалькою?» Незважаючи на це, респондентка говорила гарною мовою, підбираючи слова, проте «акання», інфінітиви на -ть, особові форми на палатальний -ть вирізняли її мовлення на тлі моєї рідної уманської говірки.
Для мене практика була дуже пізнавальною, я не тільки поглибила свої знання з діалектології про південно-східне наріччя, багато дізналась із історії України, познайомилась із цікавими людьми, удосконалила навички комунікації з різними віковими групами, здобула навички таймменеджменту та роботи в команді, розподілу обов’язків. Перспективу цього проєкту вбачаю в написанні статей про мову переселенців в Умані, оскільки вони самі говорили, що чогось уже навчилися в Умані, тобто їхня мова вже зазнала впливу уманської говірки. Цей проєкт покликаний зберегти мову південно-східного наріччя для наступних поколінь, і я рада долучитися до такої важливої справи.
Студенти ЖДУ зацікавились роботами уманських студентів, надихнулись лекцією на власні проєкти. Під час обговорення лекції та представлених проєктів виникли ідеї для наступних спільних наукових проєктів здобувачів вищої освіти Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини та Житомирського державного університету імені Івана Франка.
Тетяна ТИЩЕНКО
" data-title="Гостьові лекції – майданчик для презентації студентських наукових проєктів">Гостьові лекції – майданчик для презентації студентських наукових проєктів
Гостьові лекції науковців Східноподільського лінгвокраєзнавчого науково-освітнього центру – одна із форм співпраці з діалектологічними осередками України. Керівник Центру, кандидат філологічних наук, доцент Тетяна ТИЩЕНКО 12 квітня 2025 року для здобувачів вищої освіти Інституту філології та журналістики Житомирського державного університету імені Івана Франка, які вивчають освітню компоненту «Навчальна практика з української мови (діалектологічна)», прочитала лекцію на тему «Організація проєктної діяльності під час діалектологічної практики – перший крок до наукового дослідження». Проблемна лекція передбачала пошук відповідей на запитання: «Що таке проєктна діяльність і які бувають проєкти?», «Як обрати тему для успішного виконання індивідуального проєкту і виконати його?», «Як виконати колективний проєкт?», «Чи може ШІ допомогти виконати науковий проєкт з діалектології?», «Яке практичне значення діалектологічної практики?», «Академічна доброчесність і діалектологічне дослідження» тощо.
Під час лекції викладачки досвідом виконання наукових проєктів за матеріалами навчальної (діалектологічної) практики зі студентами ЖДУ імені Івана Франка поділилися здобувачки вищої освіти за освітньою програмою «Середня освіта (Українська мова і література. Мова і література (польська))» Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини Іванна БОРОВИК, яка представила індивідуальний проєкт, виконаний за матеріалами, зібраними у рідній говірці, та Анна ДОЦЕНКО, яка разом із Анастасією Люльченко, Іриною Поліщук, Софією Сафоновою, Юлією Андрієнко, Анною Перенчук, Мариною Музичук (здобувачки вищої освіти за освітньою програмою «Середня освіта (Українська мова і література. Мова і література (англійська))») виконувала колективний проєкт про говірки південно-східного наріччя.
Анна ДОЦЕНКО так представила роботу команди, яка працювала в Умані із внутрішньо переміщеними особами, носіями говірок південно-східного наріччя:
Навчальна (ономастико-діалектологічна) практика як освітній компонент освітньої програми «Середня освіта. Українська мова і література. (Мова і література (польська))» в Уманському державному педагогічному університеті імені Павла Тичини покликана поглибити знання з української діалектології, сформувати навички роботи в команді, адаптації та дії в новій ситуації і навички взаємодіяти зі спільнотами (на місцевому, регіональному, національному, європейському й глобальному рівнях) для розвитку професійних знань і фахових компетентностей.
Я хочу розповісти, як на практиці ми здобували ці навички та про наш колективний проєкт, де ми працювали командою, у якій кожній була відведена певна роль. У нашій групі було 6 осіб. Оскільки ми всі з міста і не маємо родичів у селі, то наша викладачка Тетяна Тищенко ініціювала для нас проєкт, під час виконання якого ми записували життєві історії від вимушено переселених через російсько-українську війну людьми зі сходу та півдня України.
Ідея проєкту нас дуже зацікавила, адже проблема збереження південно-східного наріччя зараз стоїть досить гостро не лише в мовознавчих колах, а й загалом у суспільстві. Шість днів ми працювали на різних локаціях із представниками південно-східного наріччя. Це були Любов Іллівна Андруник із-під Бахмута, Наталія Любіна із Маріуполя, Трохимова Тетяна Іванівна із села Токарівка з-під Херсона, Акульзіна Тетяна Георгіївна із Авдіївки, Емілія Казимирівна із Бахмута. Ми групою зустрічалися з кожною респонденткою окремо: у Софіївці, під час занять із дітьми переселенців, у перерві між їхньою роботою, у штабі волонтерів, бо багато переселенців волонтерять, ми плели маскувальні сітки і спілкувалися.
Завдання проєкту передбачали запис інформації про їхні традиції, звичаї, вивчення фонетичних, морфологічних, граматичних рис південно-східного наріччя, зокрема степового говору, і спостереження за мовленням носіїв говірок. Це було дуже пізнавально, адже ми зафіксували регіональні мовні особливості і дуже сподіваємося, що говірки південно-східного наріччя будуть існувати, хоча, на жаль, вони вже зазнали певних змін. Люди, які вже більше трьох років покинули свої домівки, самі нам говорили, що забувають певні слова, якими вони зазвичай послуговувалися.
Ми не просто почули історії родин, а й історію України, яка перебувала у складі російської імперії минулого століття, про яку не написали в жодному підручнику. Хтось із респондентів приїхав на Донбас за направленням після навчання, чиїсь батьки двічі зазнали переселення під час операції «Вісла», а потім ще 1951 року силоміць були вивезені із західного регіону України, зі своїх добротних будинків у мазанки. Проте вони зберегли свої мову і традиції.
Ми всі слухали розповіді, училися брати інтерв’ю, записували на диктофон, але дешифрували тексти кожен однієї респондентки. Моя респондентка – Любов Іллівна, батьки якої переселенці 1951 року із західної частини України в село Званівка (під Бахмутом) Донецької області. У 2024 році Любов Іллівна разом із родиною виїжджає до Львова і з гіркотою згадує, що там її називали вже москалькою: «То хто ж я така, там я все життя була бандерівкою, хоча народилась уже в 1963 році на Донбасі, а тут я стала москалькою?» Незважаючи на це, респондентка говорила гарною мовою, підбираючи слова, проте «акання», інфінітиви на -ть, особові форми на палатальний -ть вирізняли її мовлення на тлі моєї рідної уманської говірки.
Для мене практика була дуже пізнавальною, я не тільки поглибила свої знання з діалектології про південно-східне наріччя, багато дізналась із історії України, познайомилась із цікавими людьми, удосконалила навички комунікації з різними віковими групами, здобула навички таймменеджменту та роботи в команді, розподілу обов’язків. Перспективу цього проєкту вбачаю в написанні статей про мову переселенців в Умані, оскільки вони самі говорили, що чогось уже навчилися в Умані, тобто їхня мова вже зазнала впливу уманської говірки. Цей проєкт покликаний зберегти мову південно-східного наріччя для наступних поколінь, і я рада долучитися до такої важливої справи.
Студенти ЖДУ зацікавились роботами уманських студентів, надихнулись лекцією на власні проєкти. Під час обговорення лекції та представлених проєктів виникли ідеї для наступних спільних наукових проєктів здобувачів вищої освіти Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини та Житомирського державного університету імені Івана Франка.
Тетяна ТИЩЕНКО
Переглядів 68
