«Вмочили котики вербові лапки в воду» – так назвала свою передмову до цієї поетичної збірки членкиня Національної спілки письменників України, доцентка кафедри української літератури, українознавства та методик їх навчання Марина Павленко.
[1]
За її словами, «вже тільки заради цих винесених в заголовок рядків про вербові котики і їхні мокрі лапки, варто було б видавати цю збірку. А таких рядків, таких чудових несподіваних і прекрасних образів в Аліниній поезії – чимало. Тут ніч – віртуозниця (вона ж і Мавка), Осінь – Кармеліта (вона ж і Баба, якщо треба: а чом би ні?), весни – кульгаві (вони ж і п’янкі), зорі – примружені (вони ж і як полова)…
Дощі тут, як ви вже зрозуміли з назви, «пелехаті» (і не тільки, звісно).
Зрештою, видобувати з забуття якісь дуже давні «просторічні» слівця і давати їм нове життя – це ще один Алінин талант. Це додає її текстам дуже милої й дуже живої «непричесаності»…»
Хто ж вона, ця юна талановита авторка?
Це – Аліна Гончар (Колісник), яка 2021 року закінчила філологічний факультет Уманського педагогічного університету імені Павла Тичини.
Цю свою першу поетичну збірку Аліна омріювала й готувала давно, виважувала у ній кожне слово, добирала (з допомогою Марини Степанівни) до неї тільки найкращі свої тексти.
А малюнки й обкладинку спеціально для книжки виконала художниця Оксана Музиченко.
Як зазначено в анотації, «наповнена любов’ю, світлом (і темрявою також, чому ні), живими оригінальними образами, щирістю й безпосередністю, збірка, мов квітка, розкривається і тягнеться до свого читача».
Тож – зустрічаймо цю квітку! Уже скоро-скоро вона випурхне з друкарні й порадує своїх читачів!!!