[1]
Карантин – не відпочинок, не канікули! Це час для виконання безлічі улюблених справ, що у буденності лишалися поза завантаженим графіком студента. Саме тому я не втрачаю оптимізму й щодня маю чим зайнятися з користю для розуму та душі. Перш за все, звісно, щодня маю пари – за розкладом факультету української філології. Більш того, відчуваю неабияку відповідальність перед старанними викладачами, котрі щодня вигадують нові, більш цікаві форми дистанційного навчання. І щиро радію новим здобутим знанням та власним успіхам навіть у важкий для країни та світу час.
[2]
Справжньою відрадою, на яку раніше трохи бракувало часу, нині стало для мене вишивання – талант, який здобула і вдосконалила вже у стінах улюбленого факультету. Для мене це не просто рукоділля, це образотворчий фольклор як спосіб єднання з предками, самоідентифікації як українки.
[3]
[4]
Щиро дякую Наталії Сергіївні Осіпенко за можливість відвідувати майстер-клас з української вишивки, вчитися малювати схеми, обирати техніку вишивки, підбирати полотно, інструменти для вишивання тощо. Зараз, на карантині, я озброєна знаннями про традиційні рушникові шви, якими розшиваю символічне Дерево роду на полотні. Варто зазначити, що навіть на відстані, через соціальні мережі, маю можливість проконсультуватися з Наталею Сергіївною, отримати пораду, навіть – відео майстер-клас із вишивки. Та навзаєм подякувати за любов до народної творчості, яку перейняла і я.
[5]
Маю щиру надію, що кожен рушниковий шов, кожна хвилина, проведена вишивальницями всієї України над рушником, сорочкою чи оберегом, магічним чином наближає годину, що здійме країну у величі, здоров’ї та благополуччі на многії літа!
Дар’я Данилко –
студентка І курсу, 14 групи