А як у вас називають м’яку середину кавуна, ту, що без кісточок? А на картопляники як кажуть? А про що можуть розповісти старі сімейні фото?
[1]
Такі питання і не тільки постали перед учасниками цікавого заходу – захисту діалектологічної практики, що відбувся 9 грудня 2022 р. в аудиторії 303 (у змішаному форматі). У дійстві, вміло зорганізованому доцентом кафедри української мови та методики її навчання Т. М. Тищенко, взяли участь здобувачі освіти, які звітували про завершення навчальної діалектологічної практики, – із 31 групи (ОП Середня освіта (Українська мова і література. Мова і література (польська)), із 22 групи (ОП Середня освіта (Українська мова і література. Мова і література (англійська)) та 23 групи (ОП Середня освіта (Українська мова і література). Психологія). Гостями заходу стали декан факультету проф. В. О. Коваль, заступник декана з навчальної роботи доц. І. С. Гонца, керівник практик на факультеті доц. Л. П. Пархета, координатор із питань практик і стажування в університеті доц. С. О. Роєнко, завідувач кафедри української мови та методики її навчання доц. В. В. Розгон та гаранти освітніх програм – доц. З. І. Комарова, доц. О. В. Дуденко, доц. Л. В. Новаківська.
[2]
В емоційних, навіть зворушливих захистах проєктів, презентованих командами з перелічених груп, за допомогою інтерактивних мап поставали діалектні назви серединки кавуна, картопляного пюре, картопляників, лінивих вареників, огірка, вішалки та багатьох ін. Причому (як зручно з ІТ та суцільною діджиталізацією!) окремі студенти з 31 групи вели презентації із дружньої Польщі, де зараз паралельно навчаються.
[3]
[4]
[5]
До речі, карту про серединку кавуна Т. М. Тищенко і проблемна група задумали, як наші воїни ще були на підступах до Херсона, присвятивши незламним херсонцям і мужнім визволителям, бо символом Херсону є не просто кавун, а його серцевина, душа. Бо й серед діалектних найменувань (серединка, серцевинка, серце, вовк, вовчик, зайчик та ін.) є й душа.
[6]
[7]
Навіть весільні фото з архіву родини Олени Іванівни Басюк (Магей), уродженки с. Калини Тячівського р-ну Закарпатської обл., мешканки с. Бакша Подільського р-ну Одеської області, багато про що розповіли: у що одягалися, що дарували, як то все називалося.
[8]
[9]
Цікаві, іноді щемні розповіді торкали найглибших струн душі. Неодноразово розповіді доповідачів переривалися: набігали сльози, голос тремтів.
Справді, у такий нелегкий для нашої Вітчизни час – коли йде війна, лунають сирени повітряних тривог, перебої зі світлом – ми намагаємося зберегти скарби рідної мови – діалектні особливості говірок тих місцевостей, де проживають наші студенти. Ця робота їм до душі. Тому й виконали поставлені завдання з душею. Бо хочеться зберегти те, що нищить ворог, і збережене передати нащадкам. Адже ми, українці, нескорені. І маємо добру пам’ять.