[1]
3 березня 2014 року в актовій залі УДПУ відбувся концерт з нагоди святкування 200-річчя від дня народження Т.Г.Шевченка. Звуки бандури, слово Кобзаря єднали присутніх із Каневом, Черкасами, усією Україною. Тарас Григорович Шевченко асоціюється в українців із волею, прагненням до кращої долі, з самою Україною. Не випадково ж перший ведучий закликає бандуру: «Грай, що вільна Україна, тільки долю дай». Другий, підхопивши Шевченкові настанови, запевняє: «Тож самі козацьку долю викуєм собі».
[2]
[3]
Ведучі (учасники майстер-класу «Театр Слова» – студенти факультету української філології Слободяник Віталій та Сорока Юлія) наголошували на невичерпності, неосяжності, феноменальності, істинності Шевченка, оскільки за кожним його словом стоїть доля рідної України.
[4]
[5]
Особливе емоційне напруження в залі створив народний хор «Кобзар», яким керує Заслужений працівник культури України Василь Семенчук, під час блискучого виконання твору Т.Г.Шевченка «Думи мої…».
[6]
Творча група кафедри української літератури та українознавства (заступник директора Інституту філології та суспільствознавства, доцент Терешко І.Г.; член Національної спілки письменників України, доцент Павленко М.С.; керівник майстер-класу «Театр Слова», автор сценарію Снігур І.М.; заступник декана факультету української філології з виховної роботи Мамчур Н.С.) створила цікавий географічний екскурс у долю Т.Г.Шевченка, вихідною точкою якого була Черкащина, котру недаремно називають Землею безсмертного Тараса.
[7]
Народний фольклорний аматорський колектив «Софія» (керівник – Заслужений працівник культури Василь Семенчук) виконав твори «По діброві вітер віє» та «Нема мого Петруся».
[8]
Портрет Т. Г. Шевченка, обрамлений вишиваними рушниками, був на сцені, та ведучі прагнули показати його очима сучасників Кобзаря. Діткливо до сліз звучали з-за кадру слова Шевченка із листа братові Микиті про те, щоб він написав не по-московському, а по-нашому. «Нехай же я хоч через папір почую рідне слово, нехай хоч раз поплачу веселими сльозами, бо мені тут так стало скушно, що я всяку ніч тільки й бачу во сні, що тебе, Керелівку, та рідню… Воно, бач, і так, і не так, а все-таки лучше, коли получиш, прочитаєш хоч одно слово рідне…»…
[9]
[10]
[11]
Із власними творами про Великого Кобзаря (іронічними, пафосними, філософськими) виступили Сніжана Шутко, Анастасія Кравець, Віктор Заленський, Катерина Ткачук – учасники літературного об’єднання імені Миколи Бажана, яке очолює Марина Павленко. Вразили присутніх художнім декламуванням поезії Великого Кобзаря «Холодний Яр» учасниця «Театру Слова» Діана Подреза та Лариса Сауляк (фрагмент “І мертвим, і живим…”).
[12]
Пророчим закликом лунають сьогодні слова Шевченка: «Обніміться, брати мої, молю вас, благаю…». Як керівництво до дії сьогодні маємо сприймати настанову Кобзаря «Учітеся, брати мої, думайте, читайте…», яка особливо актуальна для студентства, майбутніх педагогів, адже вони – еліта нації і мають витворювати щасливе і духовно здорове майбутнє України.
[13]
[14]
Народний хор «Кобзар» виконав пісню «Учітеся, брати мої…». А другий гімн України – «Реве та стогне Дніпр широкий» – присутні слухали стоячи…
[15]