Як же радісно, коли один з наших найкращих студентів стає вчителем (теж найкращим, не сумніваємось). І як зворушливо, що він ще й запрошує свою колишню викладачку (Марину Степанівну Павленко) на літературну зустріч уже зі своїми учнями!
[1]
Йдеться про чудового Артема Гончарука (тепер – Артема Володимировича, звичайно!).
Саме завдячуючи йому, а також його чудовим колегам Київської СЗШ №140 [2] Байрак Олені Олегівні, Брижатій Наталії Іванівні, Никишаєву Данилу Олександровичу, Сидоренку Михайлу Дмитровичу, Хало Тетяні Володимирівні, Хутько Надії Володимирівні, директорці Семенюк Оксані Євгенівні, які підтримали його ідею і в усьому посприяли втіленню, – і відбувся цей захід.
[3]
На початку зустрічі Артем Володимирович розповів історію свого знайомства з Мариною Степанівною: спочатку заочну – через книжку «Миколчині історії», – а потім “очну”, коли вступив на українську філологію до Уманського педуніверситету імені Павла Тичини.
«Ми звикли, що письменники обов’язково мусять бути нещасними, їм мусить бути вже по 200 а то й більше років (так підручники пишуть), вони мають бути святими та недоторканними. А тут перед нами зовсім інша картина. Усміхнена, життєрадісна пані, яка одразу заполонила увагу учнів. Семикласники впізнають її, бо це ж її твір нещодавно читали на літературі», – такими враженнями Артем поділився потім.
[4]
Після зустрічі звучали цікаві небанальні питання від школярів. Відчувається, що, завдяки таким вчителям, діти тут – люблені, плекані, зацікавлені, мудрі й творчі.
Радіємо і пишаємось!
Марина Павленко