Мій УДПУ… Зі своїх студентських років пам’ятаю тільки найкраще. Тепер розумію, що то були щасливі дні. На першому курсі – все цікаво. Після школи розпочалося нове життя, нові знайомства, нове життя…
[1]
Час навчання – суцільне піднесення і бажання пізнавати світ. Мої перші роки навчання на філфаці – це 2000-ні. Тоді ми не до кінця знали, що таке мобільні телефони, Інтернет, соціальні мережі… Ми готувалися до семінарів у бібліотеках та читальних залах, копіювали сторінки журналів, писали конспекти з книг. А ще було багато живого спілкування між собою і Софіївка поруч, де не раз прогулювалися і прогулювали пари.
Це не ностальгія, скоріше милі спогади з минулого, які й заклали фундамент мого сьогодення.
Університет навчив мене насамперед учитися, отримувати знання звідусіль, відкривати нові горизонти. А професійні знання, отримані за період навчання, назавжди стали міцною опорою для подальшого особистісного та професійного розвитку.
Шукати і знаходити! Самостійно долати труднощі й упевнено йти до успіху! Самоосвіта та постійний розвиток! Такі були правила мого студентського життя в УДПУ!
Ціную і пам’ятаю студентські роки. Щиро дякую всім викладачам і наставникам! Пишаюся з того, що й сьогодні Уманський державний педагогічний університет імені Павла Тичини – це сучасний вищий навчальний заклад із кваліфікованими викладачами та новітніми системами навчання. І щораз, ідучи на освітню виставку у столиці, думаю, чи зустріну там «своїх» з універу? Яку нагороду вони отримають цього разу?…
Інна Михальченко (Журавель),
випускниця філологічного факультету 2005 року,
завідувач відділу інформаційного забезпечення та комунікацій, керівник пресслужби Профспілки працівників освіти і науки України