Поділитися новиною

Нещодавно кафедрою української літератури та українознавства було проведено презентацію щойно виданої книги видатного літературознавця, доктора філологічних наук, професора Василя Марка “Аналіз художнього твору”. Автор, попри свій поважний вік, із готовністю подолав непросту дорогу з самого Кіровограда, аби лиш особисто поспілкуватися з колегами та поділитися зі студентами своїм науковим доробком.

Василь Петрович одразу підкорив аудиторію своєю дещо повільною, але інтригуючою, глибокодумною і дотепною манерою оповіді. Він ставив проблемні питання, на які потім намагався відповідати разом із присутніми. “Що можна довести словом — то і є правда в тексті”, “Наскільки текст розумієте — настільки він нам і відкриється”, “У кожному конкретному тексті акцентовані слова здобувають нові значення, і ті значення виникають за задумом автора”, — це тільки деякі з афоризмів автора, над якими можна міркувати й дискутувати безконечно.

Так сталося, що майже всю свою доповідь пан Василь Марко побудував саме на текстах Тараса Шевченка, назустріч 200-річчю якого іде наразі весь світ. Усім відомий “Заповіт” він інтерпретував по-своєму, відкриваючи у творі нові глибини і підтексти. Справді, хіба Тарас не знав, що на могилах не ховають, коли писав “Поховайте мене на могилі”? Що зашифрував під висловом “вражою злою кров’ю”? Що мав на увазі під словосполученням “синєє море”?..

Василь Петрович має на всі ці питання власні відповіді.

Та головне, чим зачарував гість, це — побожне, якесь майже архаїчне на сьогодні обожнення Слова, ставлення до Твору як до самостійної, тендітної і живої субстанції. У наш цинічний час це особливо актуально.