Саме так: душевно, без пафосу й надмірного трагізму – розмовляли про Тараса Шевченка в ЗОШ №14. На розмову вчителі та бібліотекарі запросили доцента кафедри української літератури, українознавства та методики їх навчання Марину Павленко.
[1]Учитель української мови та літератури Лариса Василівна сказала вступне слово, потім школярі продемонстрували невеличку інсценізацію на тему Шевченкового дитинства, а тоді Марина Степанівна висловила кілька своїх думок з приводу самого Кобзаря і тернового вінця, якого українці з таким задоволенням досі вішають на улюбленого поета.
[2]У той час, коли його доля – це насамперед приклад великого успіху й перемог. А ще мусимо змиритися, що Шевченко, при всіх своїх талантах, – не ідеальний, мав купу недоліків, але від того не менш симпатичний і харизматичний. І що, замість промовляти пишні слова про Шевченка, краще зазирнути в його “Кобзар”, прочитати хоч один твір, переглянути його прекрасні картини, знайти цікавий “незаїжджений” рядок із його віршів і – поставити собі у статус у мережу тощо.
[3]Марина Павленко також тепло відгукнулась про шкільну виставку “У тихім раї на землі…”, присвячену Поетові: вона тепла й “домашня”, а не холодна й сувора, як це часто буває.
Діти пройнялися почутим і ставили багато питань.
Розмова вийшла справді небанальною і, хочеться вірити, корисною.
[4]