Поділитися новиною
Аби донести майбутнім учителям-філологам народне та художнє слово правди про лихоліття 1932-1933 років, було запрошено гостей, праця та творчість яких дотичні до теми Голодомору, а саме: начальника архівного відділу Уманської міської ради Нелю Вячеславівну Ходаківську, голову літературного об’єднання «Літо» Ніну Степанівну Михайлову, письменницю, народознавця Уманщини Катерину Вікторівну Крутських.
Нелегко було констатувати страшні події голодомору начальникові архівного відділу Уманської міської ради Нелі Вячеславівні Ходаківській. У спогадах, які вона цитувала, звучав пронизливий біль та відчай свідків тих страшних років.
Ведучі заходу, студенти 35 групи Владислав Бутенко та Вікторія Бабій, зазначили, що саме українські поети, прозаїки стали першими літописцями Голодомору. Вони намагалися осмислити катастрофу в слові ще від часів, коли над правдою про Голодомор тяжів «культ мовчання». Болем і скорботою проникнута поезія «Загупало в двері прикладом…», котру лише в останньому томі 12-томника Павла Тичини опубліковано повністю, без скорочень. Ніяка «залізна завіса» не змогла приховати від Євгена Маланюка смертельного поєдинку між владою та народом. «Року Божого 1933» – так названа одна із його поезій.
Першим, хто сказав світові правду про 1933 рік, його причини і наслідки, став автор роману «Марія» Улас Самчук. Написаний у високому стилі хроніки життя жінки-селянки, роман підносить її образ до символу України, багатостраждальної нашої землі. Роман «Марія» – роман-спалах, роман-реквієм, роман-набат дуже довго ішов до своїх читачів. «Коротко, сильно і страшно» описує Улас Самчук голодний 1933 рік. До зображення життя своїх героїв автор підходить з мірою українського життєствердження.
З плином часу з’являлися нові твори, нове осмислення фактів і наслідків штучного голоду, ці твори зроджувалися і в Україні, і поза нею.
Художня правда про Голодомор почасти замінила історію, котра писалася і переписувалася…
Що найпримітніше з поетичного і прозового відтворення Голодомору хвилює нинішніх читачів? Чи представники нових поколінь письменників звертаються до складної, страшної й неосяжної теми Голодомору? Дала відповідь на ці разючі питання голова літературного об’єднання «Літо» Ніна Степанівна Михайлова. До того, письменниця процитувала власний поетичний твір «Згаслі зорі» зі збірки «Тепло осінньої зорі», яка нещодавно вийшла з друку.
Хвилюючим був виступ Катерини Вікторівни Крутських, адже ця жінка – одна з тих людей, які сприймають Голодомор як особисту емоційну втрату, що з роками все сильніше тривожить серця, пробуджуючи в них сум та жалобу за мільйонами загиблих співвітчизників. Свій біль про жахи голодомору вона вилила в поемі «Реквієм». Уривок із поеми «Долина скорботи» проникливо прозвучав у виконанні студентки 12 групи Діани Подрези.
Під відеомузичну композицію «Свіча» Оксани Білозір гості, викладачі та студенти вшанували пам’ять безвинно загиблих жертв Голодомору 1932-1933 років.
Пам’ятаймо заради майбутнього!
21 листопада під гаслом «Збудуймо пам’яті негаснучий собор» відбувся загальнофакультетський виховний захід, приурочений до Дня пам’яті жертв Голодомору в Україні 1932-1933 років.
Аби донести майбутнім учителям-філологам народне та художнє слово правди про лихоліття 1932-1933 років, було запрошено гостей, праця та творчість яких дотичні до теми Голодомору, а саме: начальника архівного відділу Уманської міської ради Нелю Вячеславівну Ходаківську, голову літературного об’єднання «Літо» Ніну Степанівну Михайлову, письменницю, народознавця Уманщини Катерину Вікторівну Крутських.
Нелегко було констатувати страшні події голодомору начальникові архівного відділу Уманської міської ради Нелі Вячеславівні Ходаківській. У спогадах, які вона цитувала, звучав пронизливий біль та відчай свідків тих страшних років.
Ведучі заходу, студенти 35 групи Владислав Бутенко та Вікторія Бабій, зазначили, що саме українські поети, прозаїки стали першими літописцями Голодомору. Вони намагалися осмислити катастрофу в слові ще від часів, коли над правдою про Голодомор тяжів «культ мовчання». Болем і скорботою проникнута поезія «Загупало в двері прикладом…», котру лише в останньому томі 12-томника Павла Тичини опубліковано повністю, без скорочень. Ніяка «залізна завіса» не змогла приховати від Євгена Маланюка смертельного поєдинку між владою та народом. «Року Божого 1933» – так названа одна із його поезій.
Першим, хто сказав світові правду про 1933 рік, його причини і наслідки, став автор роману «Марія» Улас Самчук. Написаний у високому стилі хроніки життя жінки-селянки, роман підносить її образ до символу України, багатостраждальної нашої землі. Роман «Марія» – роман-спалах, роман-реквієм, роман-набат дуже довго ішов до своїх читачів. «Коротко, сильно і страшно» описує Улас Самчук голодний 1933 рік. До зображення життя своїх героїв автор підходить з мірою українського життєствердження.
З плином часу з’являлися нові твори, нове осмислення фактів і наслідків штучного голоду, ці твори зроджувалися і в Україні, і поза нею.
Художня правда про Голодомор почасти замінила історію, котра писалася і переписувалася…
Що найпримітніше з поетичного і прозового відтворення Голодомору хвилює нинішніх читачів? Чи представники нових поколінь письменників звертаються до складної, страшної й неосяжної теми Голодомору? Дала відповідь на ці разючі питання голова літературного об’єднання «Літо» Ніна Степанівна Михайлова. До того, письменниця процитувала власний поетичний твір «Згаслі зорі» зі збірки «Тепло осінньої зорі», яка нещодавно вийшла з друку.
Хвилюючим був виступ Катерини Вікторівни Крутських, адже ця жінка – одна з тих людей, які сприймають Голодомор як особисту емоційну втрату, що з роками все сильніше тривожить серця, пробуджуючи в них сум та жалобу за мільйонами загиблих співвітчизників. Свій біль про жахи голодомору вона вилила в поемі «Реквієм». Уривок із поеми «Долина скорботи» проникливо прозвучав у виконанні студентки 12 групи Діани Подрези.
Під відеомузичну композицію «Свіча» Оксани Білозір гості, викладачі та студенти вшанували пам’ять безвинно загиблих жертв Голодомору 1932-1933 років.
Переглядів 205
