21 березня – Всесвітній день поезії. Студенти-філологи 12 групи (куратор – доц. Комарова Зоя Іванівна) відзначали цей день у колі шанувальників поетичного жанру.
[1]
Організатори заходу (Марина Король, Валерія Макуха, Анна Огородник, Олена Шевченко) запросили однокурсників у надзвичайний і неповторний світ поезії.
[2]
Богдана Сабадин розпочала літературні читання віршем Ліни Костенко «Страшні слова…», у якому поетеса стверджує: «Поезія – це завжди неповторність, якийсь безсмертний дотик до душі».
[3]
Всесвітній день поезії відзначають навесні, бо саме весна для романтичних і обдарованих людей є дієвим стимулом до написання віршів. Про прекрасну і неймовірну пору року Альона Гурська продекламувала вірш Ліни Костенко «Стояла я і слухала весну…».
[4]
Поетичне слово здатне проникати в таємниці людської душі, не давати їй зачерствіти, спонукати мислити образами. Про те, як радіти життю і не втрачати оптимізму, жити цікаво і не перетворювати різнокольорові дні на сірі будні, розповіли Тетяна Фещенко і Дар’я Куян, які читали вірші М. Рильського «Молюсь і вірю» та Ліни Костенко «Крила».
[5]
[6]
Що таке людська доля? Тарас Шевченко, шукаючи відповіді на це запитання, у своїй поезії «Минають дні, минають ночі…», яку продекламувала Анна Савченко, запитував: «Доле, де ти? Доле, де ти?…». Відповідь знайшла Крістіна Хамідрак у вірші поета під назвою «Доля».
[7]
[8]
Леся Українка описала свою долю в поезії «Contra spem spero…», яку продекламувала Дарина Огороднійчук.
[9]
Творче натхнення і відпочинок поети часто знаходять у природі. Доказом цього є вірші Л. Костенко «Виходжу в сад…» та О. Гончара «Небо», які читали Софія Харенко й Анастасія Ткачук.
[10]
[11]
Кажуть, що кохання облагороджує людину, робить її доброю, підштовхує на героїчні вчинки, а іноді змушує тяжко страждати. Про дивне, незрозуміле кохання розповіла Марина Костенко поезією «О панно, Інно».
[12]
Тема кохання наскрізна у творчості Ліни Костенко. Любов для поетеси – почуття світле. Недарма вірш, у якому йдеться про закоханість 17-річної дівчини, названий «Світлим сонетом». «Як пощастило дівчині в сімнадцять …», – читала Валерія Макуха.
[13]
Рідний край, дорога і мила земля, де народилися, уперше побачили і пізнали світ, почули колискову пісню і рідну мову – усе це наша Батьківщина. Патріотичні мотиви звучали у віршах, які декламували Ольга Александрова і Наталія Голяка.
[14]
[15]
Кожен хоче бачити рідну державу вільною і незалежною. На жаль, сучасна Україна платить дорогу ціну за свою свободу. Найтонших струн душі торкнулися слова вірша «Окоп», автором якого є Оксана Підлетейчук.
[16]
Авторським віршем під назвою «Життя» із шанувальниками поезії поділилася і Наталія Голяка.
[17]
Організатори заходу впевнені, що віра в людину, у непереможність добра, у велич світла любові у творчості поетів додає сили, тому закликали учасників заходу читати поезію, бо в ній завжди дзвенить безкінечна казка буття.