Дякую, ваше повідомлення відправлено!

Виникла помилка. Спробуйте ще раз!

Зв`язок з адміністратором


    Скринька довіри


      Факультет філології та журналістики

      Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини

      Друк Друк
      Поділитися новиною
      Юлія Жирохова

      ***

      Захлинаючись

      записувала тексти,

      ковтала букви,

      видавала тези.

      Здавалось,

      так сильно

      боліти

      не може,

      а якщо й може,

      то більше

      не треба,

      Боже.

      Юлія Жирохова

      Доки існує війна, доти будуть люди, які намагатимуться зрозуміти, осмислити її, перетворюючи жахи кривавого буття на оповідь, намагаючись зробити щось цінне з її уламків. Бо таке вже призначення у митців слова – осягати реальність, через призму власного досвіду трансформувати дійсність у тексти.

      То яка ж вона – література в часи війни? Своїми думками щодо цього питання поділилися з нами учасники літературного об’єднання імені Миколи Бажана, студенти та випускники факультету української філології:

      «Література завжди з нами: у години радості, у години суму, у години війни… У години радості шукаєш у творах ейфорію, щастя і задоволення, читаєш сторінку за сторінкою, вірш за віршем – і почуття ейфорії загострюється. У години суму навіть звичайний вірш, який читав і знав раніше, може вразити і здивувати навіть одним рядком – та це ж про мене! А в години війни сприймання і “споживання” літератури змінилося. Не розмежовуєш літературу на сумну чи радісну, ковтаєш її голодно і жадібно, бо вона стає порятунком здорового глузду».

      Артем Гончарук,

      випускник факультету української філології

      «Кожен із нас у книжках може прожити тисячі життів відразу: описана історія повністю поглинає тебе, ніби ти став безпосереднім учасником тих подій. Ось чому я з самого дитинства люблю літературу. Зараз мені лише 19 років… Література для мене – це невід’ємна частина життя, адже які б нові цікаві заняття для себе я не знаходила, завжди повертаюся до найулюбленішого – книги.

      Поезія, яку я створюю, – це насамперед спосіб достукатися до сердець моїх читачів. Визнаю, за дні війни я ще не написала твору, пов’язаного з цією темою, бо її занадто боляче описувати…»

      Дар’я Данилко,

      студентка III курсу факультету української філології

      «Вірші мені завжди допомагали “висловитись”, а в час війни і поготів. Завдяки їм мені стає легше. Окрім того, нині творчість літературних класиків починаєш цінити ще більше, особливо на чужині».

      Віка Капуловська,

      випускниця факультету української філології

       

      «Література для мене завжди була способом пережити та виразити емоції, стани, настрої. Нині, у часи війни, це як ніколи актуально. Поезія, зокрема, стала каналом для передачі моєї внутрішньої тривоги та болю. Коли гойдалки емоцій і думок беруть наді мною гору, намагаюся вгамувати і впорядкувати їх через рими чи прозові рядки. Для мене література зараз – це, свого роду, антидепресант і знеболювальне, яке я приймаю паралельно з українськими реаліями».

      Юлія Жирохова,

      випускниця факультету української філології

      «Болісно-горді поезії… Не думала, що колись писатиму взагалі. Тоді не розуміла, як складати слова таким чином, щоб вийшло щось схоже на вірш. Завжди ж бо мріяла хоч якось бути дотичною до слів, які так гарно, рівно римуються, якими зачитуєшся, вивчаєш, захоплюєшся…

      Тепер, навіть маючи трохи досвіду, просто не можу підібрати відповідних лексичних одиниць, які б хоч на якусь дещицю описували мій емоційний стан!

      Азовсталь Наталія Кучеренко

      Часом здається, що всі слова на планеті не здатні описати тієї мужності, з якою наш народ нищить так званих “братів”. Ніякий океан не здатен вмістити моєї гордості за країну, частинкою якої я є.

      Натомість я не можу знайти прийнятних слів, щоб описати тих покидьків, які нищать, грабують, убивають душу українських міст та сіл. Проте той, хто сіє вітер, обов’язково пожне бурю!

      Мрії змінюють пріоритетність. Ще вчора кожен мав власні маленькі мрії, зараз всі вони склалися в одну велику, єдину та неподільну, але таку непереможну, яку ні один вогонь не здатен спалити. Це робить нас сильнішими!»

      Наталія Кучеренко,

      випускниця факультету української філології

      А поки чергове онлайн-засідання літературного об’єднання імені Миколи Бажана перебуває на стадії розробки, його учасники не сиділи склавши руки, натомість за цей час доволі активно писали! Зрозуміло, що лейтмотивом для більшості стала тема війни, надії та віри в перемогу. Хтось свою творчість розміщував на власних акаунтах у соцмережах, інші писали переважно «у шухлядку», а дехто ділився поезією на ютуб-каналах.

      Напередодні адміністраторка фейсбук-сторінки літоб’єднання Настя Кириленко зібрала та опубліковала найновіші з-поміж означених творів. Ознайомитися з ними можна за посиланням 

      " data-title="Про літературу в умовах війни – з учасниками літературного об’єднання імені Миколи Бажана">

      Про літературу в умовах війни – з учасниками літературного об’єднання імені Миколи Бажана

      Юлія Жирохова

      ***

      Захлинаючись

      записувала тексти,

      ковтала букви,

      видавала тези.

      Здавалось,

      так сильно

      боліти

      не може,

      а якщо й може,

      то більше

      не треба,

      Боже.

      Юлія Жирохова

      Доки існує війна, доти будуть люди, які намагатимуться зрозуміти, осмислити її, перетворюючи жахи кривавого буття на оповідь, намагаючись зробити щось цінне з її уламків. Бо таке вже призначення у митців слова – осягати реальність, через призму власного досвіду трансформувати дійсність у тексти.

      То яка ж вона – література в часи війни? Своїми думками щодо цього питання поділилися з нами учасники літературного об’єднання імені Миколи Бажана, студенти та випускники факультету української філології:

      «Література завжди з нами: у години радості, у години суму, у години війни… У години радості шукаєш у творах ейфорію, щастя і задоволення, читаєш сторінку за сторінкою, вірш за віршем – і почуття ейфорії загострюється. У години суму навіть звичайний вірш, який читав і знав раніше, може вразити і здивувати навіть одним рядком – та це ж про мене! А в години війни сприймання і “споживання” літератури змінилося. Не розмежовуєш літературу на сумну чи радісну, ковтаєш її голодно і жадібно, бо вона стає порятунком здорового глузду».

      Артем Гончарук,

      випускник факультету української філології

      «Кожен із нас у книжках може прожити тисячі життів відразу: описана історія повністю поглинає тебе, ніби ти став безпосереднім учасником тих подій. Ось чому я з самого дитинства люблю літературу. Зараз мені лише 19 років… Література для мене – це невід’ємна частина життя, адже які б нові цікаві заняття для себе я не знаходила, завжди повертаюся до найулюбленішого – книги.

      Поезія, яку я створюю, – це насамперед спосіб достукатися до сердець моїх читачів. Визнаю, за дні війни я ще не написала твору, пов’язаного з цією темою, бо її занадто боляче описувати…»

      Дар’я Данилко,

      студентка III курсу факультету української філології

      «Вірші мені завжди допомагали “висловитись”, а в час війни і поготів. Завдяки їм мені стає легше. Окрім того, нині творчість літературних класиків починаєш цінити ще більше, особливо на чужині».

      Віка Капуловська,

      випускниця факультету української філології

       

      «Література для мене завжди була способом пережити та виразити емоції, стани, настрої. Нині, у часи війни, це як ніколи актуально. Поезія, зокрема, стала каналом для передачі моєї внутрішньої тривоги та болю. Коли гойдалки емоцій і думок беруть наді мною гору, намагаюся вгамувати і впорядкувати їх через рими чи прозові рядки. Для мене література зараз – це, свого роду, антидепресант і знеболювальне, яке я приймаю паралельно з українськими реаліями».

      Юлія Жирохова,

      випускниця факультету української філології

      «Болісно-горді поезії… Не думала, що колись писатиму взагалі. Тоді не розуміла, як складати слова таким чином, щоб вийшло щось схоже на вірш. Завжди ж бо мріяла хоч якось бути дотичною до слів, які так гарно, рівно римуються, якими зачитуєшся, вивчаєш, захоплюєшся…

      Тепер, навіть маючи трохи досвіду, просто не можу підібрати відповідних лексичних одиниць, які б хоч на якусь дещицю описували мій емоційний стан!

      Азовсталь Наталія Кучеренко

      Часом здається, що всі слова на планеті не здатні описати тієї мужності, з якою наш народ нищить так званих “братів”. Ніякий океан не здатен вмістити моєї гордості за країну, частинкою якої я є.

      Натомість я не можу знайти прийнятних слів, щоб описати тих покидьків, які нищать, грабують, убивають душу українських міст та сіл. Проте той, хто сіє вітер, обов’язково пожне бурю!

      Мрії змінюють пріоритетність. Ще вчора кожен мав власні маленькі мрії, зараз всі вони склалися в одну велику, єдину та неподільну, але таку непереможну, яку ні один вогонь не здатен спалити. Це робить нас сильнішими!»

      Наталія Кучеренко,

      випускниця факультету української філології

      А поки чергове онлайн-засідання літературного об’єднання імені Миколи Бажана перебуває на стадії розробки, його учасники не сиділи склавши руки, натомість за цей час доволі активно писали! Зрозуміло, що лейтмотивом для більшості стала тема війни, надії та віри в перемогу. Хтось свою творчість розміщував на власних акаунтах у соцмережах, інші писали переважно «у шухлядку», а дехто ділився поезією на ютуб-каналах.

      Напередодні адміністраторка фейсбук-сторінки літоб’єднання Настя Кириленко зібрала та опубліковала найновіші з-поміж означених творів. Ознайомитися з ними можна за посиланням 

      14.05.2022

      Переглядів 614