Нове домашнє завдання було просте і складне водночас. “Про наболіле”, тобто – про війну й політичні події в Україні. Хоч і було обумовлено, що, оскільки тема надзвичайно делікатна й існує ризик “забалакати” її порожніми пафосними словами, то можна просто написати про будь-які речі, які “болять”.
Але, як на дивно, юні автори не побоялися взятися за найскладніше, і вийшло це в них справді душевно, щиро і нестандартно.
Так, Віка Капуловська розчулила присутніх болючим віршем про кохання й війну.
Цю ж тему розвинула й Настя Кириленко, але вже у прозовій формі, у своєму чудовому есе.
Сміливим есеєм про політичну ситуацію в Україні й погляд на неї з Європи порадував Влад Шукайло.
Гострою політичною сатирою поділилися В’ячеслав Буян та Софія Терлецька.
Як завжди, гарними поезіями вразила присутніх Наталя Кучеренко.
[1]
Заторкувалися, звісно, й інші теми: першого кохання (С.Терлецька), просто кохання (В. Буян). Вероніка Вишинська шокувала присутніх несподіваним поглядом на жертовність, порівнявши “жертовну” жінку з годувальницею яблуневих плодожерок. Віка Архіпова поділилася милою поезією, а Женя Адаменко й Аліна Демиденко – “наболілим” гумором про студентський ранок.
Гарячі дискусії викликали чергові вірші, зачитані Каріною Дробот, які знову “випадково” були знайдені в гуглі за минулі роки й під іншими прізвищами. Але, на жаль, Каріна, здається, так і не зрозуміла різниці між творчими запозиченнями й примітивним плагіатом.
Завершити все-таки хотілося б уже згаданим прекрасним віршем Віки Капуловської, який має відчеканений ритм, наче солдатський крок, і який варто зацитувати повністю:
Студентка. Боєць. АТО і любов.
– Чекаєш мене? – запитав раптом знов.
– Ну звісно, чекаю, навіщо питать?
(Чекаю солдата, хоч важко чекать)
Між парами втуплююсь в свій телефон,
В чеканні дзвіночка забула про сон.
Як тільки почую ще й вірш про любов
ДівчИни й атовця, згадаю я знов
Що ти там, в окопі, а я тут сиджу,
Думками надії по світу ходжу.
Слова «Усе добре» – це свято в душі,
Радію тому, що живий в тій глуші…
Студентка. Боєць. АТО і любов.
– Чекаєш мене? – запитав раптом знов.
– Ну звісно, чекаю, хоч в серці болить!..
Не можу терпіти війну і цю мить!..