Цього разу книжку «Райдуга в решеті» – про дитинство видатних людей, зокрема Василя Симоненка, – було презентовано в Уманському міському Будинку вчителя. Там відбулося Симоненківське свято і, відповідно, була запрошена авторка «Райдуги…» – викладач кафедри української літератури, українознавства та методики їх викладання Марина Павленко.
[1]
Учасниками і глядачами дійства були вчителі української мови та літератури: аудиторія найбільш «удячна» й уважна. Марина Степанівна поділилася своїми роздумами про особливості Василевої поезії: навіть уже сотні разів чуті рядки «Лебедів материнства» при уважному поглядові вражають своєю геніальністю. «Білява хата», «тугою прощання душу залоскочуть»: так міг сказати лише великий Поет. Годі й казати про актуальність (на жаль!) рядків: «А якщо впадеш ти на чужому полі…» і віршів: «У баби Онисі було три сини…», «Задивляюсь у твої зіниці» («Хай мовчать Америки й Росії…») в сьогоднішній політичній ситуації!.. А як гарно сприймаються дітьми Симоненкові казки! А хто б із дівчат не хотів почути від свого коханого слова на зразок: «Не вір мені, бо я брехать не вмію, Не жди мене, бо я і так прийду»?..
[2]
Також М. Павленко розповіла про історію творення книжки, про те, що не дозволила собі в ній жодного слова фантазії чи брехні, що всі дані в ній – вивірені життям, фактами, документами, спогадами очевидців.
Те, як учителі й бібліотекарі зацікавилися книжкою, – свідчення того, що зустріч була успішною.
Завершити варто словами Марини Степанівни: «Хочеться, щоб Василь Симоненко був у нас не тільки принагідно, не тільки на свято чи ювілей. Хочеться, щоб він не припав нафталіном, щоб його рядки жили повноцінним життям, щоб їх цитували і в радості, і в печалі. І тоді ми станемо мудрішими й патріотичнішими. І тоді все в нас буде добре, адже, як писав сам Поет, «небо в сутінь буває сірим, та насправді ж воно – голубе».