[1]
У рамках заходів, ініційованих членами науково-методичного центру педагогічної творчості імені Степана Павленка, 12 березня (в день народження Степана Онисимовича) на ІІ і ІV курсах факультету української філології було проведено заняття, присвячені вивченню життя і творчості Степана Павленка, які провела його колишня учениця, викладач кафедри української літератури, українознавства та методики їх навчання Зарудняк Н.І.
[2]
Другокурсники, які самі ще лише нещодавно з-за шкільної парти, з ентузіазмом вели мову про ідеал учителя, про його часто вирішальну роль у житті дитини; сперечалися, чи має право вчитель помилятися («коли тебе, такого дорослого, так дбайливо заспокоює таке мале дівча»); чи аж таким великим має бути вчительське серце, щоб для кожного учня знайшлося в ньому місце («сором від того, що за цілих два роки я, по суті, ні разу його не помітив»); чи завжди школа може розкрити найкраще в дитині («я, до зубів озброєний премудростями педагогічної науки, такої усмішки не засвітив на його лиці жодної»)?
[3]
Студенти ІV курсу, які щойно повернулися з педагогічної практики, вели мову про співвідношення впливу сім’ї і школи на дитину («Давній рейд», «Батьківські збори», «Друге коло», «Кар’єр»), про відповідальність і завантаженість сучасного вчителя («Індивідуальна бесіда», «Добре слово»).
[4]
Найприємнішим було те, що саме «такі усмішки» засвічувалися на обличчях студентів. Думалося: «Які все-таки вони в нас гарні, СТУДЕНТИ. І яка все-таки незвичайна людина – СТЕПАН ОНИСИМОВИЧ ПАВЛЕНКО».
[5]