Поділитися новиною
«Розстріляна мова»: пам’ятаємо імена тих, кого хотіли стерти з науки і пам’яті
З нагоди Міжнародного дня рідної мови професорсько-викладацьким складом кафедри української мови та методики її навчання ініційовано проведення тематичного тижня, спрямованого на популяризацію лінгвістичної культури. Свято було запроваджено ЮНЕСКО в пам’ять загиблих студентів-оборонців рідної мови (бенгальської), яких було розстріляно на протесті проти утисків рідної мови, що відбувся 21 лютого 1952 року у Дацці, столиці Бангладеш. Таким рішенням ЮНЕСКО на світовому рівні було визнано, що мова за основну функцію має не комунікативну.
У межах програми заходів, присвячених анонсованому тижню Міжнародного дня рідної мови, проєкт «Розстріляна мова» має на меті пригадати і вшанувати пам’ять постатей видатних українських мовознавців, які були закатовані, заслані у табори чи репресовані радянською владою, що усіляко намагалася припинити існування думки, що українська – окрема мова.
Радянський режим розумів: щоб знищити націю, треба вбити її мовознавців. Сьогодні студенти й викладачі факультету згадували тих, хто не зрікся рідного слова, хто не тримав у руках гвинтівок, але ворог боявся їх більше, ніж полків. Їхньою зброєю були словники, граматики та жива українська говірка.
Студенти презентували сторінки життєвого й науково-творчого шляху таких геніальних україністів, як Сергія Єфремова, Миколи Сулими, Василя Дем’янчука, Григорія Голоскевича, Костя Німчинова, Олени Курило, Всеволода Ганцова.
Окремо виділила феномен наукового таланту Агатангела Кримського керівник Студентського наукового товариства його імені, в.о. завідувача кафедри, доцент Тетяна ТИЩЕНКО.
Оприлюднення пошукових проєктів – це не просто представлення робіт, присвячених титанам українського мовознавства, це акт відновлення історичної справедливості, що транслював глибоку шану до постатей і сучасний погляд на тяглість нашої боротьби. Це ґрунтовні розвідки про життя та науковий чин людей, які тримали мовний фронт і, попри зламані долі, не зреклися рідної мови і глибоких переконань про її самобутність та стійкість до мовної асиміляції.
Мова – це генетичний код нації, жива пам’ять поколінь і символ державності. Імена цих вчених – це літери нашої ідентичності, викарбувані в історії кров’ю та інтелектом. Знати, пам’ятати і шанувати ці імена – значить володіти зброєю, яку ворог так і не зміг і не може зламати.
Вікторія ШИМАНСЬКА,
Інна КОЛОМІЄЦЬ
Переглядів 134









