Педагогічна практика завжди була для юних філологів чи не найочікуванішим етапом навчання. А в умовах карантинних обмежень та заборон стає по-особливому цікавою та й подекуди надто нелегкою. Змішана або ж навіть дистанційна форма навчання, що їх вимушено впроваджують школи міста Умані та й усієї України, ставить перед нами, вчителями-початківцями, нові виклики та зовсім інші завдання. Віддалений процес опанування дітьми програмного матеріалу вимагає не лише класичної ґрунтовної підготовки до кожного уроку, а й технічної вправності. Презентації, відео, таблиці та ілюстрації, що у звичному нам освітньому процесі мали би стати вдалим засобом урізноманітнення роботи, цьогоріч постають уже основною формою її проведення.
[1]
Для відточування майстерності я, Софія Русланівна Браїловська, обрала 5-Б клас Уманської ЗОШ І-ІІІ ступенів № 9, оскільки саме перехід від початкової ланки до середньої є найважчим для учнів та й певним загартуванням на міцність, вдатність педагогічної вправності вчителів-предметників. Від першого проведеного мною фахового уроку і донині не полишає відчуття себе не лише справжнім учителем-словесником, а й частково класним керівником.
П’ятикласники надзвичайно активні, прагнуть дізнатися якомога більше нової інформації, старанно працюють на уроках і сумлінно роблять домашнє завдання. Працюючи з учнями цієї вікової категорії, зрозуміла, як важливо вдало підібрати дидактичний матеріал, адже саме це допомагає зосередити їхню увагу на вивченні нового матеріалу.
[2]
Під час онлайн-уроків ми виконували завдання тренувальних вправ (за допомогою презентацій), разом створювали проєкт «Старі фотографії», під час якого діти презентували світлини своїх родин та їх історії, обговорювали улюблені літературні твори і досліджували біографії письменників. Дні практики з учнями 5-Б класу промайнули надто швидко, залишаючи після себе лише схвальні враження! Почуваю себе щасливою, успішно зреалізованою особистістю.
Наразі, отримавши позитивний досвід роботи в школі, я впевнена, що недарма обрала філологічний фах і вкотре переконуюсь: моє серце назавжди належить дітям.
[3]
Студентка 43 групи факультету української філології
Софія Браїловська