Поділитися новиною
Уже вкотре колектив факультету відвідує поранених воїнів АТО у Київському воєнному госпіталі. Адже відповідальною справою наших філологів є духовна та матеріальна допомога нашим захисникам. Тому студентки, озброївшись словом, яке зцілює; піснею, яка сповнює радістю почуття; дотепним гумором української традиції вирушили до Києва, аби продемонструвати хлопцям своє захоплення їхньою надзвичайною сміливістю, хоробрим серцем і відданістю своїй Батьківщині!
Хлопці радо вітали гостей з Умані, заслуховувалися зворушливою поезією Катаріни Зачепи та Анни Середи. Від Марини Король захисники почули дотепні пригоди ворожіння українських дівчат на майбутнього нареченого під час Андріївських вечорниць. Акторську гру, національний гумор та харизму продемонстрували дівчата, шукаючи закордонних хлопців з Інтернету. А згодом усі гуртом дійшли до спільного висновку:
Ой, дівчата, що нам треба?
Все чекаєм манни з неба.
Є в нас гарні, дужі хлопці,
Не якісь там ефіопці.
Чорні брови, карі очі,
Бережуть наш сон щоночі.
І не треба бородатих,
Різних турків пелехатих.
Тож кохаймо хлопців наших,
Від усіх іноземців кращих.
Приємно було спостерігати за хлопцями, які записували на диктофони мобільних телефонів народні пісні у виконанні фольклорного колективу «Лелія» і під оплески просили дівчат співати «На біс!».
Дівчата не втомлювалися говорити слова пошанування своїм захисникам: «Любі наші хлопці! Ми щиро пишаємося вашою мужністю, відчуваємо себе захищеними завдяки вашому надійному плечу. Ваша місія – оберігати рідну землю, наша – берегти і примножувати українські традиції, плекати солов’їну мову, гідно виховувати молоде покоління. Дорогі наші захисники! Дякуємо Вам за мужність! Пишаємося Вашою чоловічою витримкою, відданістю своєму народові. Сподіваємося, що Ваші рани затягнуться так швидко, як вияснюється українське небо після дощу. Бажаємо Вам віри, надії і любові!».
Наші студенти знають, що із сивої давнини в українського народу заведено так, що в гості з порожніми руками йти не можна. Працівниці університетської їдальні передали хлопцям-захисникам найсмачніші пироги власного випікання, багато цукерків . А студентка Наталія Груша спеціально спекла великий торт, та ще й яблука на додачу. Кожному пораненому вручили лист-побажання та фінансову підтримку.
Особливі слова вдячності за організацію зустрічі з пораненими воїнами АТО висловлюємо волонтерці Анжелі Кудимовій.
Не можуть залишити байдужими особисті враження наших дівчат.
Альона Шеремета: «Київський шпиталь нас зустрів теплими усмішками. Ми намагалися збадьорити наших героїв силою української пісні та слова, і, зрештою, після концерту, побачивши вогники в їхніх очах, можу з упевненістю сказати, що у нас вийшло. Ми хотіли підняти їм бойовий дух і показати, що все-таки є за що там стояти. Ми подякували їм за те, що вони для нас роблять. Емоції, які ми пережили у шпиталі, дивлячись на хлопців, дали поштовх до того, аби робити більше добрих справ. Я дуже вдячна всім, хто долучився до поїздки. Лише одне прохання: давайте будемо робити це частіше!»
Стасіневич Світлана: «Поїздка до шпиталю виявилася неочікуваною для кожного з нас. Ще з дому я готувала себе до найтяжчого, вперше і з жахом, власне, йшла до людей, які постраждали на війні, але те, з яким захопленням та щирістю в очах зустрічали нас солдати з найрізноманітніших куточків України, не зрівняється ні з чим. Попри страшні події, вони все ще стараються усміхатися, жартувати і переконувати всіх у тому, що все неодмінно буде добре. Ми дивились в очі солдатів і бачили там війну. Хотілося просто підтримати, принести щастя та радість у душі людей, які вже давно стали для нас Героями з великої літери. Одна з наших студенток прочитала вірш, який торкнувся сердець усіх присутніх. Важко було стримати сльози. Кожен боєць слухав поезію, вбачаючи у ній свою життєву історію. Ми співали для поранених солдатів, бажали їм міцного здоров’я та швидкого повернення до рідних та близьких. Хотілося приносити їм позитив та щирість, дарувати тепло взамін на негайне одужання. Мені було боляче і страшно за них . Страшно за покалічені та зруйновані життя зовсім молодих людей. Мене розбирає гордість за те, що вони усміхаються і радіють попри всі негаразди. Кожен Герой досі стоїть у мене перед очима, і в моєму серці завжди буде велика шана та вдячність до цих чоловіків!»
Катаріна Зачепа: «Відчувала неймовірні переживання під час свого виступу, адже за крок від мене сиділи не просто глядачі, а ті, про кого написані ці рядки. Навіть прості патріотичні слова, які наші глядачі звикли чути, вражали їхнє серце. Я ніколи не забуду кожного їхнього погляду, їхнього обличчя, вони всі справжні герої, сильні духом та нездоланні. Хотілося з кожним поговорити, розпитати про долю кожного, про їхні родини, про все, що їх хвилювало. А найтяжче розуміти те, що поки я в Київському шпиталі, такі ж, як я, в Одеському шпиталі піднімають бойовий дух мого татка… І після цієї поїздка я нарешті зрозуміла: МІЙ ТАТО – ГЕРОЙ!!!».
Студенти влаштували Андріївські вечорниці у Київському шпиталі для воїнів АТО
Уже вкотре колектив факультету відвідує поранених воїнів АТО у Київському воєнному госпіталі. Адже відповідальною справою наших філологів є духовна та матеріальна допомога нашим захисникам. Тому студентки, озброївшись словом, яке зцілює; піснею, яка сповнює радістю почуття; дотепним гумором української традиції вирушили до Києва, аби продемонструвати хлопцям своє захоплення їхньою надзвичайною сміливістю, хоробрим серцем і відданістю своїй Батьківщині!
Хлопці радо вітали гостей з Умані, заслуховувалися зворушливою поезією Катаріни Зачепи та Анни Середи. Від Марини Король захисники почули дотепні пригоди ворожіння українських дівчат на майбутнього нареченого під час Андріївських вечорниць. Акторську гру, національний гумор та харизму продемонстрували дівчата, шукаючи закордонних хлопців з Інтернету. А згодом усі гуртом дійшли до спільного висновку:
Ой, дівчата, що нам треба?
Все чекаєм манни з неба.
Є в нас гарні, дужі хлопці,
Не якісь там ефіопці.
Чорні брови, карі очі,
Бережуть наш сон щоночі.
І не треба бородатих,
Різних турків пелехатих.
Тож кохаймо хлопців наших,
Від усіх іноземців кращих.
Приємно було спостерігати за хлопцями, які записували на диктофони мобільних телефонів народні пісні у виконанні фольклорного колективу «Лелія» і під оплески просили дівчат співати «На біс!».
Дівчата не втомлювалися говорити слова пошанування своїм захисникам: «Любі наші хлопці! Ми щиро пишаємося вашою мужністю, відчуваємо себе захищеними завдяки вашому надійному плечу. Ваша місія – оберігати рідну землю, наша – берегти і примножувати українські традиції, плекати солов’їну мову, гідно виховувати молоде покоління. Дорогі наші захисники! Дякуємо Вам за мужність! Пишаємося Вашою чоловічою витримкою, відданістю своєму народові. Сподіваємося, що Ваші рани затягнуться так швидко, як вияснюється українське небо після дощу. Бажаємо Вам віри, надії і любові!».
Наші студенти знають, що із сивої давнини в українського народу заведено так, що в гості з порожніми руками йти не можна. Працівниці університетської їдальні передали хлопцям-захисникам найсмачніші пироги власного випікання, багато цукерків . А студентка Наталія Груша спеціально спекла великий торт, та ще й яблука на додачу. Кожному пораненому вручили лист-побажання та фінансову підтримку.
Особливі слова вдячності за організацію зустрічі з пораненими воїнами АТО висловлюємо волонтерці Анжелі Кудимовій.
Не можуть залишити байдужими особисті враження наших дівчат.
Альона Шеремета: «Київський шпиталь нас зустрів теплими усмішками. Ми намагалися збадьорити наших героїв силою української пісні та слова, і, зрештою, після концерту, побачивши вогники в їхніх очах, можу з упевненістю сказати, що у нас вийшло. Ми хотіли підняти їм бойовий дух і показати, що все-таки є за що там стояти. Ми подякували їм за те, що вони для нас роблять. Емоції, які ми пережили у шпиталі, дивлячись на хлопців, дали поштовх до того, аби робити більше добрих справ. Я дуже вдячна всім, хто долучився до поїздки. Лише одне прохання: давайте будемо робити це частіше!»
Стасіневич Світлана: «Поїздка до шпиталю виявилася неочікуваною для кожного з нас. Ще з дому я готувала себе до найтяжчого, вперше і з жахом, власне, йшла до людей, які постраждали на війні, але те, з яким захопленням та щирістю в очах зустрічали нас солдати з найрізноманітніших куточків України, не зрівняється ні з чим. Попри страшні події, вони все ще стараються усміхатися, жартувати і переконувати всіх у тому, що все неодмінно буде добре. Ми дивились в очі солдатів і бачили там війну. Хотілося просто підтримати, принести щастя та радість у душі людей, які вже давно стали для нас Героями з великої літери. Одна з наших студенток прочитала вірш, який торкнувся сердець усіх присутніх. Важко було стримати сльози. Кожен боєць слухав поезію, вбачаючи у ній свою життєву історію. Ми співали для поранених солдатів, бажали їм міцного здоров’я та швидкого повернення до рідних та близьких. Хотілося приносити їм позитив та щирість, дарувати тепло взамін на негайне одужання. Мені було боляче і страшно за них . Страшно за покалічені та зруйновані життя зовсім молодих людей. Мене розбирає гордість за те, що вони усміхаються і радіють попри всі негаразди. Кожен Герой досі стоїть у мене перед очима, і в моєму серці завжди буде велика шана та вдячність до цих чоловіків!»
Катаріна Зачепа: «Відчувала неймовірні переживання під час свого виступу, адже за крок від мене сиділи не просто глядачі, а ті, про кого написані ці рядки. Навіть прості патріотичні слова, які наші глядачі звикли чути, вражали їхнє серце. Я ніколи не забуду кожного їхнього погляду, їхнього обличчя, вони всі справжні герої, сильні духом та нездоланні. Хотілося з кожним поговорити, розпитати про долю кожного, про їхні родини, про все, що їх хвилювало. А найтяжче розуміти те, що поки я в Київському шпиталі, такі ж, як я, в Одеському шпиталі піднімають бойовий дух мого татка… І після цієї поїздка я нарешті зрозуміла: МІЙ ТАТО – ГЕРОЙ!!!».
Переглядів 133
