Свята і будні в Буковелі

Ви чули про український Артек? У Буковелі? Хто чув, знає, що це табір активного дитячого відпочинку, а ще –  «територія щасливих дітей». Особливо потрібним він став під час війни: тут діти воїнів, які поклали голови у боротьбі із орками; діти з тимчасово окупованих територій, які вже надивилися на «звільнення» від непроханого сусіда; малеча, що належить до внутрішньо переміщених осіб із міст, які вже під вогнем. На них чекає активний відпочинок, свіже повітря, гірські краєвиди, цікаві екскурсії та творчі майстер-класи, походи, ігри і квести з однолітками, підготовка власних проєктів, море розваг у супроводі професійних вихователів, які поряд із дітьми 24/7. Серед них – і наші студенти.

Кілька років там пропрацювала Олександра Можайкіна, зараз їй на зміну прийшла Вікторія Абовян, яка вже завершила 3 курс (32 гр.) (ОПП «Середня освіта (Українська мова і література. Мова і література (англійська))». Віку викладачі пам’ятають як дуже старанну, розумну студентку, переможницю мовних конкурсів, олімпіад. Уже більше року вона працює в таборі, паралельно навчаючись за індивідуальним планом. Вона поділилася своїми враженнями від роботи:

«Потяг до викладання та роботи з дітьми в мене був ще з дитинства, адже в сім’ї вже є педагоги. Наприклад, завжди із цікавістю спостерігала, як мама готувалась до наступного, не менш цікавого дня зі своїми вихованцями. Була слухачем та учнем для сестри, яка готувалась іти вперше на практику. А як же самій хотілось бути наставником для малих витівників!

Отож, коли на сайті університету з’явилась інформація, що табір «Артек-Буковель» шукає веселих, активних, дружніх людей у свою команду педагогів-організаторів, я подала заявку.

І от перший мій досвід роботи з дітьми. Спектр емоцій щонайрізноманітніший 😅!

Від моментів знайомства до прощання (зміни по 10–14 днів) ми так всі зріднюємось, що, прощаючись, ніхто не може стримати сльозу. Тому що за  дні перебування малечі у таборі можна пережити все: від апокаліпсису в їхніх кімнатах до душевних посиденьок.

Завжди під кінець відпочинку згадуємо із загоном, як на початку всі телефонували батькам, що хочуть додому, а під кінець кажуть: «Мам, можна я залишусь ще?»

А чого тільки вартий прощальний захід, коли всі залишають одне одному ниточку із подякою, побажаннями, очікуваннями подальших зустрічей. Як же приємно отримувати такі ниточки не тільки від своїх котусиків, а ще й від дітей інших загонів, які підходять зі словами: «Ти класна, давай у наступному році ми будемо твоїми  котусиками?»

Чесно кажучи, недоспані ночі, підйом на виклик, бо потрібно прочитати казку, побути поруч та ін., готування газети, танці, сценарії, виступи із бажаною перемогою – це все дуже цінне і дороге.

Уже минув рік, у табір заїхали як діти, які тут вперше, так і «повторники». Але як же гріє душу, коли підбігають твої минулорічні котусики зі словами: «А ви не будете нашою вожатою? Ви ж прийдете до нас у гості? Ми так скучили за тобою…»

Я почуваюся впевнено. Адже університет дає все потрібне для будь-якого віку дітей. Вони хочуть дізнатись про своє прізвище (що означає, звідки походить, яке має коріння, які тлумачення мають суфікси), про літературних діячів (наприклад, що Шевченко був гурманом і полюбляв гарно одягатись тощо). А що казати про діалекти (це цілий анекдот, від якого ми падали зі сміху, слухаючи їхні назви одного і того ж предмета)! Це шквал емоцій!

Дуже приємно було чути від викладачів власні історії роботи з дітьми як у таборах відпочинку, так і інших закладах, напутні слова підтримки і таке колись бажане «колего»😍 Це люди, які завжди на звʼязку, завжди готові відгукнутись, порадити, допомогти, підняти настрій, розвеселити та завжди чекають зустрічі.

Викладачам чемно кажу: «До зустрічі!!!», хоча ще хочу побути з дітьми 😉».

 Вікторія Абовян і Олена Дуденко