Те, що творчість Тараса Шевченка вивчається на другому курсі, не заважає старшокурсникам звертатися до творчості Кобзаря і при вивченні сучасної української літератури.
Так, зокрема, нещодавно, підсумовуючи вивчення «шістдесятників», студенти 5 курсу, на чолі з викладачем М.С. Павленко, простежили й проаналізували так звану «шевченківську» лінію у творчості цих поетів.
І виявили, що, «шістдесятники» у своєму поетичному слові не тільки висловили повагу до генія, а й показали його вагу в історії нашого народу.
[1]
Наприклад, дуже повномасштабно й усебічно підійшла до образу Тараса Шевченка Ліна Костенко, де, серед іншого, крилатими стали рядки:
Ще не було епохи для поетів,
Але були поети для епох.
Визначним продовжувачем Шевченкових традицій — як у поезії, так і в житті — став, безумовно, Василь Стус, який, до речі, і прожив такий самий вік, як Шевченко: 47 років. Справді, у творчості Василя Стуса, як і в його листах, зустрічаємо дуже багато прихованих, без лапок цитацій Шевченка.
Василя Симоненка з Шевченком єднає справжня й глибока народність. «Симоненко прямує Шевченковою стежкою і у проблематиці, і в символіці, і в системі оцінок, а часто і в мовостилі, — стверджує Василь Пахаренко. — Але, на відміну від багатьох, уникає епігонства».
Глибокі думки про роль Шевченка в збереженні й відродженні української нації висловив і Дмитро Павличко у своїй поезії «Співці нові з твоїм натхненням».
Своєрідно “освідчується” Шевченкові й загадковий та метафоричний поет-“шістдесятник” Ігор Калинець у вірші “Остання пісенька”:
— Веселко, Веселко,
чи маєш свого Шевченка?
— А мій Шевченко
сім небесних книг пише
незгасним пером.
Вигідно і яскраво вирізняється на загальному тлі поезій про Шевченка творчість Івана Драча. Михайлина Коцюбинська цілком справедливо стверджує, що у поезії «шістдесятників» «по-шевченківському смілива й органічна трансформація народно-пісенної стихії знаходить своє чи не найвиразніше якісне продовження» саме в його поезії.
Таким чином, п’ятикурсники зайвий раз довели і пересвідчились у тому самі, що Шевченко – актуальний і вічний завжди.
P.S. В оформленні використано малюнок Марини Павленко – її ілюстрацію до Шевченкового «Садка вишневого коло хати».