Поділитися новиною
Тичина – оберіг і натхненник
(До 125-річчя Поета)
У цьому заголовку нема й натяку на жарт чи іронію. Хоч ні для кого не секрет, що Павло Тичина досі для багатьох залишається вельми суперечливою (а то й негативною!) постаттю. Мовляв, боявся. Мовляв, служив антилюдській комуністичній системі.
На світанку нашої Незалежності, коли з особливим запалом таврувалося все, пов’язане з «радянськими» класиками, справжньою сміливістю (навіть викликом!) для тодішнього ректора, академіка В. Г. Кузя, було обрати «Тичининську» тему для дисертаційного дослідження одній зі своїх аспіранток. Тією аспіранткою стала Марина Павленко – нині доцент кафедри української літератури, українознавства та методики їх викладання, – і, за її словами, вона вдячна долі й Володимирові Григоровичу, що «звела» її з «Павлом Григоровичем».
Тож пошлімося на її думки з приводу того, «ким» є Павло Тичина:
«Легко було Маланюкові з-за кордону казати про «пофарбовану дудку» (хоч, як відомо, сам Павло Григорович визнав слушність такого означення): адже не його шантажували численними братами-сестрами, не його викликали «куди слід», не він решту життя щоночі дослухався до зловісного «каркання» «чорного ворона»… Тичина й сам прекрасно знав, що тільки його «Золотого гомону», «Пам’яті тридцяти» чи «Загупали в двері прикладом…» (ба, навіть незавершеного тексту поеми «Прометей»!) достатньо було для розстрілу…
Так, у всесвіті Павла Тичини багато «чорних дір». Але він – це справді цілий Космос!…
Він зворушливий навіть у своїй маніакальній делікатності, у невмінні «правильно» й невимушено поводитись.
А чого варта Тичинина відмова голосувати за закон, згідно з яким дітям дозволялося не вивчати української мови!.. Це завдяки і його діям на сьогодні українська мова не тільки живе, а й – так-так! – процвітає. Тоді як, наприклад, в Білорусі ви сьогодні не те, що мови не почуєте, а навіть підручника з білоруської мови – не знайдете.А як багато значить цілковита відсутність будь-яких свідчень про нього як про сексота, донощика й інтригана!..»
Свого часу, до речі, саме ім’я Павла Тичини врятувало і наш університет (тоді ще інститут) від розформування й закриття. Отже, Тичина – справді наш оберіг.
І – натхненник. Бо надихає його геніальна рання поезія: саме вона дає нам упевненість у силі української літератури й України. Нас, учителів, надихає і його педагогічна спадщина та діяльність.
У своїй монографії «Тичининська формула українського патріотизму» М. Павленко написала: «Ламала, підминала під себе Тичину жорстока епоха, але, попри все, Бога, Націю, Людину він у собі вберіг. А вони підняли його над епохою і вберегли для майбутніх поколінь».
Отже, таки ж – оберіг. І – натхненник!..
- Цю ювілейну публікацію оздоблено ілюстраціями Марини Павленко до поезій Павла Тичини.
Переглядів 133