Чергове засідання університетського літоб’єднання імені Миколи Бажана минуло в дуже милій і творчій атмосфері. Як завжди, ділились найновішими творами.
«А цьому віршеві всього лише 5 годин», – сказав Артем Гончарук і прочитав чудову поезію про «осінню простоту», в якій листки «кружляли, наче махаони».
Наталя Кучеренко прочитала дещо «старше», ніж «5-годинний» вірш, але вразила й зачарувала всіх, як завжди.
[1]
Дар’я Петриченко читала свій вірш про сучасну війну, і знов розгорнулись дискусії, чи варто писати на такі складні речі, якщо вживати лиш загальноприйняті, а не власні вислови й образи. Зрештою, можливо, навіть до словосполучення «стара мати» (чому мати – неодмінно стара?) сьогодні варто підходити обережніше, намагаючись уникнути шаблонів.
Дар’я Данилко виступала зі своїм текстом на засіданні літоб’єднання вперше, і слухачі тепло прийняли її спроби.
Сергій Мовчан пройняв своєю енергетичною любовною поезією, а також зізнався, чому в його віршах так багато Києва, хоч він насправді дуже рідко буває у столиці.
На жаль, не змогла прийти на засідання Віка Капуловська, але завдяки своїм вірним друзям вона знову була «присутня»: Артем Гончарук і Настя Кириленко продекламували її найновіший текст.
[2]
Ще Настя Кириленко розповіла, що написала оповідання на кримську тематику (а тема ця їй близька й болюча, адже там залишилась її бабуся) і навіть надіслала його на конкурс «Кримський інжир». Прочитала також з нього найдраматичніший уривок.
Артем Гончарук, хоч у Криму ні разу не бував, теж «за компанію» спробував написати вірш про Крим і надіслати на цей самий конкурс. Як відзначила керівник літоб’єднання Марина Степанівна Павленко, йому дивовижно вдалося передати саме кримський колорит.
Нижче подаємо цей вірш Артема Гончарука й вірш Віки Капуловської, щоб і ті, хто не зміг прийти цього разу, змогли відчути душевність і поетичність нашого засідання.
Кримський сон…
Вітер гуляє на кримськім просторі
Свіжістю… Легко й беззвучно кружля.
Чи в горизонт десь штовхається море?
Чи то водою хлюпоче зоря?
Пам’ять луною звучить перевалом.
Погляд зведу на безкраї моря.
Там, унизу, десь гуляє причалом
Ніжна і люба кохана моя.
Мужність із ніжністю разом навіки,
В сутінках ночі засяють вогні…
Світло засліплює… Мружу повіки…
О, милий Криме, знов снишся мені!..
(Артем Гоначрук)
***
Ти не пам’ятаєш, чому саме я,
Чому не хтось інший від тебе довіру приймає.
Просто придумай мені ім’я,
Просто пиши, коли поруч нікого немає.
Просто пиши, як гордість зламає
Кригу в душі чи у мозку – то не важливо.
Пам’ять записує в серце й тримає
Цінних людей; і скажи, ну хіба це не диво?
(Віка Капуловська)