Цього літа нам – студентам 13 групи факультету української філології Уманського державного педуніверситету імені Павла Тичини разом з керівником Мариною Степанівною Павленко пощастило провести фольклорно-етнографічну практику в селі Паланочка Маньківського району. Оточене аж трьома лісами – Чорним, Костенковим і Лебедєвим (в котромусь із них перед боєм з татарами стояв із військом сам Іван Гонта), – село просто потопає в зелені. А завдяки унікальній «моді» на троянди, які квітують тут скрізь, навіть біля покинутих хат, – ще й гарне, мов писанка.
[1]
Колись воно було ще й багатим: в ньому працював один з найбільших земських банків Уманського повіту (тепер зосталися тільки ганок, підмурок і кілька стін), якийсь дуже могутній млин на паровому двигуні (немає вже й сліду), кілька гарних ставків (і вони зараз, на жаль, здебільшого обміліли), а ще – найуміліші гончарі, причому Паланочка, завдяки своїй унікальній глині, «спеціалізувалась» саме на червоних розписних мисках.
Ну, були тут колись ще й церква (знищена в 1930-х роках), шикарний палац та розкішне господарство пана Юзика – Юзефа П’ядецького, який, до всього, ще й розводив породистих коней і залишив по собі чимало веселих та сумних легенд.
Правда, порівняно з іншими селами, завдяки місцевому керівництву, Паланочка зберегла прекрасну бібліотеку, дитячий садочок (хай і з чотирма дітками!), фельдшерсько-акушерський пункт і досить сучасно оснащений будинок культури. Голові сільради Борису Павловичу Гречаному і його замісниці Броніславі Семенівні Савицькій варто подякувати окремо: і за привітність та доброту, і за готовність поділитись набутим життєвим досвідом та історіями. Вдячні ми за гостинність та чудові умови проживання й керівникові табору літнього відпочинку (є тут і такий!) Галині Петрівні Гульченко й заввідділом освіти Юрію Миколайовичу Безверхньому.
Зрештою, уклінне спасибі всім нашим респондентам. Ніна Григорівна Пархоменко й Ольга Пантелеймонівна Підвисіцька розповіли про колишні дитячі та молодіжні розваги. Галина Трохимівна Рябокінь – про тяжку працю й хлопчачі залицяння. Тетяна Трохимівна Швець – про драматичну й уже ледь не столітню історію будівництва рідної хати й заспівала нам кілька пісень. Катерина Ларіонівна Зінченко – про нелегку сирітську й материнську долю…
Неабияк врадувала наші тіла і душі неперевершена Таїса Павлівна Кіт: почастувавши свіжою полуницею і мудрими дотепними розповідями та піснями!.. «Хоч як не важко – а цілий день пісня якась бринить в голові» – вважаємо, цей її вислів годиться взяти за кредо кожному з нас!..
Євген Павлович Лебідь (чи не в честь його предків зветься один із лісів?) повідав чимало цікавого з історії села. А чудова Ганна Василівна Полозюк навіть показала деякі старовинні обряди й танці!..
І чи не кожен так чи інакше торкався трагічних сторінок розкуркулення (постраждали від нього й власники вище згаданого знаменитого млина), голодовки (в кожного помер хтось із родичів) й колгоспної кріпаччини: випадки арешту за «не виробіток мінімуму трудоднів», навіть стосовно 14-літніх дітей, – було явищем звичним.
Але, можливо, найбільше нас усіх зачарувала найстарша жителька села – Лаврик Наталія Тимофіївна (з 1922року). Її артистизм і жвава активність (досі передплачує і читає газети!) – просто вражають! А яких тільки страхіть не пережила ця жінка, скількох рідних довелося поховати!.. І при цьому – з усмішкою розказує, як доводилось узимку ходити на роботу в самих онучах чи рукавицях на ногах, або – співає чергових давніх пісень!..
З Паланочки ми поверталися вже інакшими. Збагачені шокуючими життєвими уроками нашої історії. Засмучені сучасним станом українських сіл. Але – надихнуті й захоплені красою рідної природи й пісні, непоборним оптимізмом та життєствердністю українського народу.
Студенти 13 групи
і куратор групи та керівник практики М. С. Павленко