24 вересня 33, 34 і 34а групи разом зі старшим викладачем кафедри української літератури, українознавства та методик їх навчання Н.І. Зарудняк здійснили літературну подорож сторінками детективного оповідання Дмитра Безверхнього «Дружина молочника». У центрі кримінальних подій – помпезний уманський готель «Лондон». Крізь його обгорілі вікна, до речі, і сьогодні проглядає минула велич. Під вікнами готелю дружина молочника натрапила на мертве тіло Клариси фон Рей. У неї були причини, щоб покінчити життя самогубством? До трагедії доклала рук невістка Анна, яка напередодні свекрушиної смерті зізналася в «Софіївці»: «Вона ж ненавидить мене!». ЇЇ вбив син, який приїхав в Умань увечері, а розповідає поліцейському, що вранці? Молочниця підозрювана? А покоївка? З кімнати графині зникли ювелірні прикраси…
[1]
На сторінках оповідання Дмитра Безверхнього всесвітньовідомий парк «Софіївка», покритий легендами Василіанський монастир, дружини чиновників, потерпаючи від самотності, не гірше за Шерлока Холмса вміють підмічати і зіставляти деталі, уманські плітки та пересуди…
Знаковим є те, що блискуче розкриття вбивства відбувається не в старій Англії, а в старій Умані, хоча таки в «Лондоні».
Хочеться вірити, що смерть графині фон Рей – не остання розкрита справа Софії Павлівни Нрієвської.
Сьогодні інтерес до читання у школярів різко падає, а такі твори, як «Дружина молочника», якраз і можуть захопити читача й інтригою, й історією рідного міста. Відомо, що детективи розвивають мислення. А якщо детектив написав ще й учитель, хоч на час написання ще лише майбутній… Кожен просто зобов’язаний поміркувати над порадою Софії Павлівни у завершенні твору: «Відкрий, дорогенька, своє серце для світу – й туди обов’язково втрапить щастя!».
[2]