У вересні першокурсники-філологи побували в Уманському художньому музеї і ознайомилися з експозицією Всеукраїнського культурно-мистецького проекту «Військово-польовий арт».
[1]
Студентська молодь побачила, як на предмети, які мають суто військове походження – амуніцію, обладнання, технічні засоби та засоби самозахисту, привезені із зони бойових дій на Донбасі, накладаються прояви українського народного мистецтва.
В експозиції представлено понад 200 експонатів: ящики від боєприпасів, гранатомети, гільзи, технічні засоби, прапори батальйонів, фотографії бійців із передової – все це привезли із зони АТО, а майстри з усієї України перетворили їх на унікальні мистецькі витвори. Наприклад, гранатомет, розмальований яскравими квітами, або захисна каска бійця з українським орнаментом. А ящики, в яких ще донедавна був смертоносний вантаж, оздоблені українською народною різьбою, інші – розмальовані квітами, геометричними орнаментами, які нагадують український рушник, хтось намалював на такому ящику портрет дівчини. Є вироби із соломи та рогози: круторогий баран, сплетений з такого матеріалу, ніби насупився на ворога і тримає напоготові гранатомет.
[2]
«Військово-польовий арт» є прикладом того, як сила життя, прояви краси та гармонії пробиваються через жахи війни та висвітлює ліризм українського народу у вирі сьогодення.
Студентка першого курсу Софія Терлецька поділилися власними враженнями щодо виставки: «Філолог – то не лише слово, звичка «виправляти» оточуючих чи купа книг. Філолог – то патріот, свідома громадянська позиція, то вічне прагнення миру!
[3]
Саме тому ми, майбутні філологи, не змогли оминути виставки військово-польового арту, що подорожує Україною і розташувалася в Уманському художньому музеї.
Важко описати почуття, що сповнювали недозрілі душі першокурсників, котрі раптово опинилися в осередку військової атмосфери. Навряд чи першими комусь у вічі впадало барвисте оздоблення артефактів. Моторошне, холодне повітря стисло зуби кожному – панувала абсолютна тиша.
Дехто навіть відійшов подалі, не витримавши напруги: юнацькі серця защемило!
[4]
Однак, поступово цікавість здолала страх, любов до народного мистецтва винищила дитячу вразливість і ми ожили. Згодом, дійшовши зі своїм екскурсоводом до роботи відомої нам людини, а саме Наталії Сергіївні Мамчур, та вислухавши її емоційну розповідь про психологічну та мистецьку складність роботи, ми нарешті усвідомили, що кожна деталь представленої нам композиції є не лише прикрашеним «свідком війни», а й несе у собі фрагменти душі кожного майстра.
Якою ж змістовною видалася наша екскурсія! І досі сповнює кожного з нас жага до «мирної боротьби», от тільки який спосіб обрати?».