[1]
Закоханий по вуха в мову
Свою, вкраїнську, не чужу …
Щодня і в серці, і в розмові
Я її пильно стережу,
Бо, бач, повадились «зальотні»,
Яким «нєт мови, єсть язик»,
Назад вертати незворотне,
Де мову знов під черевик.
Хіба Іван спокійно влежить?!
Хіба про це мріяв Тарас?!
У Незалежній незалежно
Ліхтар конституційний згас.
Венеціани критикують
Закон «Про мови» – аж лящить!
На диво, їх провладні чують,
Народ, як у Тараса, спить.
Це – українське сьогодення,
Кагда язик мілєй всєво …
Коли минеться сіродення
І мова матиме різдво?!
Автор вірша – канд.філол. наук, доц. кафедри української мови та методики її навчання В.В. Денисюк