- Факультет філології та журналістики - https://ff.udpu.edu.ua -

Вишиванка своїми руками!

ФУФ УДПУ

Узор вручну, широка планка,
Легенький запах ковели.
Моя сорочка вишиванка ,
Вся ніби сплетена з трави.
Дніпра потоки, степ , простори,
По лівій, правій стороні.
Червоно-чорні всі узори,
Мережив ряд на полотні.
Традицій пласт, легенди роду,
Духовний символ , оберіг,
Калини кущ, дівочу вроду,
На полотні все хтось зберіг.
Прості орнаменти народні,
Тягучі, як пісні з степів.
Все актуально і сьогодні,
Хоча й прийшли з далеких днів.

 Олексій Тичко (1961) [1]

Українська вишиванка – це оберіг, прикраса, а також своєрідний документ, за яким можна було визначити, з яких країв родом власник вишиванки. Наші предки вірили, що як вишитий рушник охороняє кожен будинок, так і вишита сорочка оберігає людину від недобрих думок і заздрісних поглядів поганих людей. Дійсно, це аж ніяк не архаїчні вірування людей, далеких від технічного прогресу. Тут використовується важливий психологічний аспект: коли людина заходила в будинок, то перше, на що був спрямований її погляд, – це вишиті рушники, таким чином вона відволікалася на хитромудрі візерунки і якщо мала недобрий намір то мимоволі випускала із себе ту злу силу, яка могла нашкодити господарям будинку. Така ж роль була і у вишиванки. Яскрава вишивка просто відволікала недобрий погляд людини зі злом у душі від власника сорочки. Задивившись на візерунки вишиванки, той і сам міг забути про свій недобрий настрій, йому ж і краще! Виходячи з таких цілком практичних міркувань, вишитий рушник і вишита сорочка були реальними оберегами для людини і для дому.

У наші дні вишиванка впевнено повертає собі популярність не тільки як святковий, але і як повсякденний одяг. Для багатьох людей вишита сорочка нещодавно стала предметом гардеробу, а для деяких і ніколи не переставала ним бути. Тепер вишиванка не лише одягається під час народних гулянь, а й чудово поєднується з такими звичними у наші дні речами, як джинси, шкіряна куртка і діловий костюм, а купити вишиту вручну сорочку або сукню можна через інтернет, у магазині, майстерні.

За давніми українськими традиціями, чужу вишиванку одягати не слід, вважається, що таким чином можна «перебрати» на себе чужу долю, а також не віддати свою. Саме тому я вирішила вишити собі вишиванку самостійно, створити щось нове, оригінальне. І добре, що у нашому університеті на факультеті української філології є майстер-клас з української вишивки. На першому році навчання Юрій Олексійович Ревук, наш куратор, познайомив мене з майстринею – Наталією Сергіївною Мамчур. Згодом, на заняттях, у нас «закипіла» робота… Поява перед очима великих і маленьких шматків полотна спантеличили мою уяву, але не налякали. Найбільше «гальмувало» процес обшивання прутиком, деякі зі знайомих, кому вже встигла похвалитися своїм новим заняттям, уже було почали сміятися, що не почавши уже й закинула роботу. Але на все свій час!!! І хоч пройшла вже весна і красне літечко, вже й осені пів не було, «а віз і нині там».

І ось, на початку зими, я знову взялася за діло. І не даремно, бо саме взимку, коли закінчувалися польові роботи, жінки бралися до рукоділля: в’язання, прядіння, а також вишивання.

Домашня атмосфера – тепла піч, голоси рідних, а за вікном білі гори, сидиш собі, вишиваєш, а в голову лізуть різноманітні думки. Прокладаю хрестик за хрестиком – і раптом лину у дитинство, згадується хуртовина на вулиці, а у кімнаті цікавий, приємний запах, сидить бабуся вишиває черговий подарунок для внуків, а нас четверо чи то п’ятеро, співаємо, кричимо, і у кожного з нас у руках клаптик полотна, кожен щось вишиває, і раптом чується: «а тут як?», «а що це?», «а куди то?», «у мене нитка порвалася», «а у мене заплуталася», «ха-ха, а у мене вже аж два хрестики є»… Тоді бабуся залишає своє і допомагає нам, упоравшись, береться знову до вишивання. «Ой!» – крикнула бабуся; піднімається, біжить до печі, а ми кидаємо все, розставляємо чашки, старша сестра наливає молока, і на всю хату пахне свіжий спечений хліб…. Цей запах долинає до мене у 2015 рік, і тут я чую голос мами: «А вечеряти тобі не треба?!» І так кожного дня вишивання «переносило» мене то в минуле, то в майбутнє.

У моїй вишиванці особливий один рукав. Спитаєте чому? А тому, що тут не один хрестик вишила моя мама. І під час створення сорочки вишитий мамою рукав я розмістила з лівого боку, ближче до серця. На сорочці зображені стилізовані рослинні орнаменти, які символізують світоглядні уявлення українського народу, красу природи. Ось так, добираючи узори для вишивання, я створила найпершу власноруч вишиту вишиванку.

Височанська Іванна – студентка 11-с групи факультету української філології