Зі святом усіх Соняшників факультету філології та журналістики!

Поезіє, сонце моє оранжеве!

Щомиті якийсь хлопчисько

Відкриває тебе для себе,

Щоб стати навіки соняшником.

Іван Драч

12 серпня – День Соняшника, з яким вітаємо усіх, хто вже зумів відкрити для себе Поезію. Найяскравішою серед таких соняхів на факультеті є кандидат філологічних наук, доцент кафедри прикладної лінгвістики, зарубіжної літератури та журналістики Ірина Хлистун, яка вміє відчути Слово, побачити в ньому Сонце і зігріти ним читача. Проникливий лірик, самобутній філософ, красива, жіночна, інтелігентна, надзвичайно хороша, працелюбна, безвідмовна людина. На факультет можна поступати уже хоча б тому, щоб навчатися саме в неї (а час ще є)… А ще… сором’язливі і ліричні абітурієнти, вам до нас!  В особі Ірини Валентинівни ви знайдете споріднену душу. У спогадах її викладачів вона теж була дуже сором’язливою студенткою.

Важко втриматись, щоб не зацитувати два чудові вірші Ірини Хлистун про серпень:

А серпень знов заводить катеринку –

Трмтливо-гострий цвіркуновий спів –

І, нанизавши сни на павутинку,

Мандрує між городів і садів.

І тихо щось мугикає про осінь,

Мовляв, уже десь пироги пече,

Бо вже поля стоять простоволосі

І ждуть серпанку, що вона натче.

Але… Поки ще серпень ярмаркує,

Куштує дині і  солодкий мед,

Я в нього під бочком побайдикую,

Зігріюся на цілий рік вперед.

Серпень. А небо – як петрів батіг,
Зблідло, на сонці вицвіло.
Курява, знявшись у вітру з-під ніг,
Трави вкрива, що ниць лягли.

Білий метелик, стрункий деревій,
Мальв опізнілі китиці –
Падає в очі і в сльози з-під вій
Все, щоб колись приснитися.

Соняхи згасли, постарілись враз,
Погляди – вниз, обвуглені.
Сонце по краплі згасає – пора –
Над яблунями круглими.

Лине пушинка то вгору, то вниз,
Хочеш не хочеш – вернешся:
Серпень мені ненаписаний лист
Шле на адресу: вересень.

Приходьте на факультет філології і журналістики, щоб потрапити ще й в осінь Ірини Хлистун.

Я назавжди приречена на осінь:

У світ влилася із її долонь,

А там колись впаду листком розкосим

В її жертовний золотий вогонь.

Вона, моя наперсниця, зі мною

Усупереч усім календарям.

У неї вчуся мудрості й спокою,

А їй читаю вірші сам на сам.

Вона – як я: пряма і трохи вперта,

Тож зна мої тривоги й сум’яття.

Її з душі не зішкребти, не стерти,

Як із долоні – лінію життя.

Пропонуємо для перегляду запис творчого вечора Ірини Хлистун:

Фотографія соняшника Галини Олексів

Наталя ЗАРУДНЯК