Цьогорічний травень для українських філологів видався насиченим подіями, зокрема – поетичними. Так, серед іншого, в рамках діяльності Науково-методичного центру художньо-педагогічної творчості імені Степана Павленка і за сприяння деканату факультету української філології було проведено зустріч з талановитою поетесою, випускницею факультету Софією Кримовською.
[1]Координатор Центру Марина Степанівна Павленко, представляючи гостю, коротко окреслила основні риси її творчості: глибокий ліризм, тонкий гумор, самоіронія, харизматичність, вміння чи не найкраще з усіх поетів-уманців передати ауру рідної Умані (“Міста я не любила жодного, а за цим все життя вмираю”), неперевершене вміння декламувати власні твори тощо.
[2]
[2]Потім взяла слово Софія і – вправно та надійно заволоділа аудиторією. Присутні з однаковим захватом слухали як філософські поезії (“Я жінка”), “побутові” поетичні сценки (“ця легкість гаманців відчутна буде аж до квітня”, “а мати їх – матом!..”), так і пейзажні замальовки, гумористично-“еротичні” етюди, уривки з вінка сонетів…
Цікаво, що Софія читала вірші з телефону, а кілька років тому видану книжку тримала радше як “декорацію”, зауважуючи, що, здається, її (книгу) вона вже давно переросла. До того ж, тепер вона вже не пише сумних віршів: мабуть, це своєрідна захисна реакція на труднощі й прикрощі, які оточують.
[3]Саме тому, напевно, Софія “ухилялась від питання”, коли з залу лунали прохання почитати щось із політичної сатири. Мовляв, не тут і не сьогодні.
Зате все минуло як на одному диханні. Позитивом і оптимізмом вдалося зарядити аудиторію надовго.
[4]
[5]