Приємно, коли наші студенти не забувають рідну альма-матер і навідуються чи озиваються до рідного Уманського педуніверситету. А ще приємніше отримувати вісточку від однієї з найкращих наших випускниць (хто її не знає?), чудової і невтомної Тані Маснюк (вона ж – Тетяна Миколаївна).
Наразі це – сердечні листи й малюнки від її учнів, юних читачів з Києво-Печерського ліцею № 171 «Лідер», надіслані письменниці, викладачці, доценту кафедри української літератури, українознавства та методики їх навчання Марині Павленко.
[1]Ось тільки деякі цитати:
“Я просто щаслива, що Ваші книги входять до шкільної програми з української літератури. А те, що моя вчителька знає Вас особисто, – це просто доля” (Діанка Абашидзе).
“Ви так художньо описали героїв і події, що, здавалось, я сам був присутній у цій історії” (Олег Коновалов).
“Знаєте, тепер, коли я бачу дітей у переходах, мені їх дуже шкода, я ділюся з ними, чим можу, та кожного разу згадую Ваші “Миколчині історії” (Катруся Борисова, або “Шанувальниця Катерина”).
“Мені б хотілося, щоб вийшла друга частина, де Дівчинка з Миколкою буде протистояти хлопчикові-антагоністу (Не тако собі! – М.П.), який якось пов’язаний з вітчимом” (Ян Горянський).
“Я прочитала дві Ваших книги: “Миколчині історії” й “Домовичок повертається”. Ви дуже цікаво пишете” (Софійка Макаруха).
“Як Вам вдається бути такою креативною?” (Аліса Сівецька).
[2]“Тетяна Миколаївна розповідала, що Ви були її викладачем, як цікаво Ви проводили пари” (Настуся Орел).
“Тетяна Миколаївна нам багато чого розповідала про Вас: 1. Ви дуже гарна. 2. Дуже розумна. 3. З Вами цікаво розмовляти”. 4. “Ви цікавий педагог”. 5. “Дуже цілеспрямована й талановита письменниця”. 6. Одягаєтесь сучасно і стильно” (Саша Поврозник).
І ледь не в кожному листі: “Чи буде продовження “Миколчиних історій”? та “Якби Ви знали, як ми усім класом чекаємо Вас у гості!”
І нарешті – лист від самої Тані Маснюк (Тетяни Миколаївни), чиє ім’я, до речі, в дитячих листах – мабуть же, неспроста! – супроводжується намальованими “сердечками”: “Так хочеться до вас у гості, у стіни рідного університету… Люблю діток, люблю свою роботу, завжди намагаюсь наповнювати життя позитивом…”
[3]Дякуємо, Таню, що маєте таке чутливе серце і добру душу! Так тримати!
Що ж, тепер не залишається нічого іншого, як зустрітись: уже на території Ліцею!