Кажуть, поезія – це те, що вживається “через соломинку”, тобто в маленьких дозах. Але це – не про Веронічину поезію, яку можна слухати до безконечності. Особливо в такій своєрідній – трохи пришвидшеній – манері виконання, як це вміє лише авторка.

Можна було пожалкувати хіба за тим, що немає поки що технічної спроможності зафіксувати мить слова, як фіксують візуальні миті фотоапарати. Адже в прочитаному було так багато справжніх “перлин” і шедеврів, що багато рядків варто цитувати окремо, ставити в статуси в соцмережах, використовувати в життєвих ситуаціях, як прекрасні афоризми.

Як-от: “present ні фіга не simple”, – це хтось розумний сказав” тощо.

Але якщо, повторюємо, “словесні” миті зафіксувати було важче, то певні душевні стани магістрантові Романові Духніцькому на фотоапарат зафіксувати таки вдалося.

А ще ці всі враження залишились у серцях присутніх.

Наступного разу такий вечір неодмінно має відбутись у стінах факультету української філології!