Поділитися новиною
Заходьте в світлицю, братове –
Ми ще у житті не збиралися
Разом ніколи.
Ударило в дзвони пророче
Шевченкове слово,
Допоки вуста не поснули
І душі іще не схололи…»
(Любов Пшенична)
Поєднання факультетів мистецтв та української філології не дасть жодній душі схолонути!
Шевченкове слово, пролите гарячими вустами натхненних українолюбів, пристрасні танці, журні та веселі пісні сповнили актову залу Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини, вкотре нагадуючи глядачеві, що феномен Шевченка не може йти у забуття.
Тарасове життя, цікаві, маловідомі та поширені факти, котрі ми, ведучі, намагалися в найкращому вигляді донести глядачеві, змальовувалися у хронологічному порядку: від раннього, юнацького, ба, більш того, кріпацького світогляду поета, до найвидатніших, найдосконаліших Тарасових думок – усе поставало, мов тінь свічі. Тієї величної, всенародної свічі Тарасової долі, що й донині продовжує тонути в легендах та переказах.
А якого запалу, пристрасті надавали святу поетової пам’яті вкраїнські народні танці! Важко описати словами, яка невимовна гордість виринає в юнацькому серці під час споглядання цього напівритуального дійства.
Виникає нестримне бажання і собі кинутися до гурту хлопців та дівчат і собі вшпарити доладного танцю – якби ж уміти…
Цікаво й те, що танці змінювалися піснями, пісні – віршами, а серйозні вислови – сценічними курйозами.
Українська пісня справді полонила глядачів, вона витала у повітрі, підтанцьовувала, сумувала, сміялася, проникала у кожну шпаринку, і кінця-краю їй не було!
Усе те було єдиним, величним, непереборним творінням душі нащадків великого пророка.
А поезія, поезія лилася, мов вода. Шевченкові пророчі, завжди актуальні вірші звучали гордо, пристрасно, несамовито.
Учасники майстер-класу «Театр слова» під керівництвом професора Наталії Петрівни Сивачук ретельно підготувалися до заходу. Відчутним було і хвилювання, і острах публіки, й те, що кожен бажав у своєму виступі сягнути досконалості, аби не розчарувати нашого наставника.
Та найцікавішим є те, що двадцять перше березня – то Всесвітній день поезії.
Літературно-музична композиція не лише звеличила ім’я Українського Пророка, а й нагадала усім присутнім про життя у поезії і поезію в житті.
А збіг то обставин, чи ні,
Подумайте ви вже самі…
Матеріал підготувала студентка І курсу, 13 групи Софія Терлецька
" data-title="Шевченкове свято">Шевченкове свято
«Заходьте, братове,
Заходьте в світлицю, братове –
Ми ще у житті не збиралися
Разом ніколи.
Ударило в дзвони пророче
Шевченкове слово,
Допоки вуста не поснули
І душі іще не схололи…»
(Любов Пшенична)
Поєднання факультетів мистецтв та української філології не дасть жодній душі схолонути!
Шевченкове слово, пролите гарячими вустами натхненних українолюбів, пристрасні танці, журні та веселі пісні сповнили актову залу Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини, вкотре нагадуючи глядачеві, що феномен Шевченка не може йти у забуття.
Тарасове життя, цікаві, маловідомі та поширені факти, котрі ми, ведучі, намагалися в найкращому вигляді донести глядачеві, змальовувалися у хронологічному порядку: від раннього, юнацького, ба, більш того, кріпацького світогляду поета, до найвидатніших, найдосконаліших Тарасових думок – усе поставало, мов тінь свічі. Тієї величної, всенародної свічі Тарасової долі, що й донині продовжує тонути в легендах та переказах.
А якого запалу, пристрасті надавали святу поетової пам’яті вкраїнські народні танці! Важко описати словами, яка невимовна гордість виринає в юнацькому серці під час споглядання цього напівритуального дійства.
Виникає нестримне бажання і собі кинутися до гурту хлопців та дівчат і собі вшпарити доладного танцю – якби ж уміти…
Цікаво й те, що танці змінювалися піснями, пісні – віршами, а серйозні вислови – сценічними курйозами.
Українська пісня справді полонила глядачів, вона витала у повітрі, підтанцьовувала, сумувала, сміялася, проникала у кожну шпаринку, і кінця-краю їй не було!
Усе те було єдиним, величним, непереборним творінням душі нащадків великого пророка.
А поезія, поезія лилася, мов вода. Шевченкові пророчі, завжди актуальні вірші звучали гордо, пристрасно, несамовито.
Учасники майстер-класу «Театр слова» під керівництвом професора Наталії Петрівни Сивачук ретельно підготувалися до заходу. Відчутним було і хвилювання, і острах публіки, й те, що кожен бажав у своєму виступі сягнути досконалості, аби не розчарувати нашого наставника.
Та найцікавішим є те, що двадцять перше березня – то Всесвітній день поезії.
Літературно-музична композиція не лише звеличила ім’я Українського Пророка, а й нагадала усім присутнім про життя у поезії і поезію в житті.
А збіг то обставин, чи ні,
Подумайте ви вже самі…
Матеріал підготувала студентка І курсу, 13 групи Софія Терлецька
Переглядів 156
