Зв`язок з адміністратором

    Ваше ім'я (обов'язково)

    Ваш email (обов'язково)

    Тема

    Ваше повідомлення

    Скринька довіри

      Ваше ім'я (обов'язково)

      Тема

      Ваше повідомлення

      uk Українська

      Факультет української філології

      Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини

      Друк Друк
      Поділитися новиною

      Не вдаючись до офіціозу, одразу скажу: зі справжнім святом усіх – і філологів, і пересічних українців. Зі святом МОВИ! Адже сухі цифри засвідчать тільки те, що 9 листопада 1997 року Президент України Леонід Кучма підписав Указ № 1241/97 «Про День української писемності та мови», а це означає, що сьогодні – 25-е офіційне святкування того, за що український народ віки боровся – за можливість говорити і творити РІДНОЮ МОВОЮ. Тією, яку свого часу визнали державною у Великому князівстві Литовському, що закріпив Статут 1566 р. (ст. 1 розд. ІV): «А писар земский по руску маєть литерами и словы рускими вси листы и позвы писати, а не инъшым языком и словы»; тією, про вагомість якої Ян Казимир Пашкевич написав такі рядки: «Полска квитнет лациною, Литва квитнет русчызною, Без той в Полще не пребудеш, Без сей в Литве блазнѣм будзеш»; тією, яка так «насолила» багатьом своїм високим рівнем, що північно-західний сусід, а за ним північно-східний почали обмежувати її в правах. Немилосердна мовна політика польського уряду у другій половині ХVІІ ст. та московсько-імперського з кінця ХVІІ ст. спричинили до того, що українська мова була майже повністю витіснена з офіційної сфери. Можливо, саме це стало тим поштовхом для народу, який не задовольнився такою ситуацією, а творив і творив там, куди ще не дійшли руки польського та російського «законодавства».

      Це свято СЛОВА є даниною тим, хто ставив СЛОВО вище політичних інтересів та амбіцій, адже саме на початок листопада припадає одна з найтрагічніших сторінок української історії – страта в урочищі Сандармох 1111 представників української еліти, зокрема Валер’яна Підмогильного, Леся Курбаса, Григорія Епіка, Миколи Зерова, Миколи Куліша, Мирослава Ірчана та ін., тих, хто не зрікся рідної мови.

      Не зрікайся мови надаремне.

      У тобі живе ж козачий дух!

      Голова зігнута – то нечемно,

      Як і те, що нібито оглух,

      Коли люди «раші» потурають,

      Коли ставлять «інґліш» за рідню …

      Сьогодення їх не покарає,

      Що несуть душі своїй брехню.

      Але є майбутнє, що на кпини

      Візьме й після кого хоч потоп,

      Бо з неопалимої купини

      Знов постане мова й скаже: «Стоп!

      Чи ж таке хто бачив у природі,

      Щоб рубали під собою віть?!

      Я – найперші ліки для свободи.

      Не губіть мене, а пригорніть,

      Не ховайте книги на горище,

      Заглядайте часто у словник,

      І тоді на місці попелища

      Зацвіте омріяний квітник».

      Пам’ятаймо: українській мові не потрібно багато – просто говорімо нею!

      " data-title="ВЕЛИЧНЕ СВЯТО ВЕЛИЧНОГО НАРОДУ">

      ВЕЛИЧНЕ СВЯТО ВЕЛИЧНОГО НАРОДУ

      Не вдаючись до офіціозу, одразу скажу: зі справжнім святом усіх – і філологів, і пересічних українців. Зі святом МОВИ! Адже сухі цифри засвідчать тільки те, що 9 листопада 1997 року Президент України Леонід Кучма підписав Указ № 1241/97 «Про День української писемності та мови», а це означає, що сьогодні – 25-е офіційне святкування того, за що український народ віки боровся – за можливість говорити і творити РІДНОЮ МОВОЮ. Тією, яку свого часу визнали державною у Великому князівстві Литовському, що закріпив Статут 1566 р. (ст. 1 розд. ІV): «А писар земский по руску маєть литерами и словы рускими вси листы и позвы писати, а не инъшым языком и словы»; тією, про вагомість якої Ян Казимир Пашкевич написав такі рядки: «Полска квитнет лациною, Литва квитнет русчызною, Без той в Полще не пребудеш, Без сей в Литве блазнѣм будзеш»; тією, яка так «насолила» багатьом своїм високим рівнем, що північно-західний сусід, а за ним північно-східний почали обмежувати її в правах. Немилосердна мовна політика польського уряду у другій половині ХVІІ ст. та московсько-імперського з кінця ХVІІ ст. спричинили до того, що українська мова була майже повністю витіснена з офіційної сфери. Можливо, саме це стало тим поштовхом для народу, який не задовольнився такою ситуацією, а творив і творив там, куди ще не дійшли руки польського та російського «законодавства».

      Це свято СЛОВА є даниною тим, хто ставив СЛОВО вище політичних інтересів та амбіцій, адже саме на початок листопада припадає одна з найтрагічніших сторінок української історії – страта в урочищі Сандармох 1111 представників української еліти, зокрема Валер’яна Підмогильного, Леся Курбаса, Григорія Епіка, Миколи Зерова, Миколи Куліша, Мирослава Ірчана та ін., тих, хто не зрікся рідної мови.

      Не зрікайся мови надаремне.

      У тобі живе ж козачий дух!

      Голова зігнута – то нечемно,

      Як і те, що нібито оглух,

      Коли люди «раші» потурають,

      Коли ставлять «інґліш» за рідню …

      Сьогодення їх не покарає,

      Що несуть душі своїй брехню.

      Але є майбутнє, що на кпини

      Візьме й після кого хоч потоп,

      Бо з неопалимої купини

      Знов постане мова й скаже: «Стоп!

      Чи ж таке хто бачив у природі,

      Щоб рубали під собою віть?!

      Я – найперші ліки для свободи.

      Не губіть мене, а пригорніть,

      Не ховайте книги на горище,

      Заглядайте часто у словник,

      І тоді на місці попелища

      Зацвіте омріяний квітник».

      Пам’ятаймо: українській мові не потрібно багато – просто говорімо нею!

      09.11.2021

      Переглядів 54