Дякую, ваше повідомлення відправлено!

Виникла помилка. Спробуйте ще раз!

Зв`язок з адміністратором


    Скринька довіри


      Факультет філології та журналістики

      Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини

      Друк Друк
      Поділитися новиною
      ….Новим танцем вибухає оркестр, і Надійка вкотре виступає в першій парі. Буде першою навіть тоді, коли ні оркестру, ні пари не буде поруч. Адже вмітиме бачити щастя в кожній дрібниці!.. Рятуватиме себе та інших мудрим життєвим правилом: «Немає кращих ліків від горя, ніж давати полегкість іншим»…

      М. Павленко, «Найнадійніша (із книги «Райдуга в решеті»)

      На жаль, у нашому житті забагато несправедливості, нерівності, кривди. Погляньмо лишень на те, як у вирі часу зникають імена видатних діячів України. Чому певні персоналії виходять «на передову» історії, а інші зовсім губляться між сторінок архівів та стін благеньких музеїв?

      Особисто мене дратує той факт, що, будучи уродженкою міста Умані, про Надію Суровцову вперше я почула на вісімнадцятому році життя!

      А хто ж зна, скільки років довелося би чекати цього дня ще, якби не ініціативність нашого куратора Марини Степанівни Павленко?

      Нашій тринадцятій групі пощастило, адже ми таки отримали змогу ознайомитися з життєвим та творчим шляхом Надії Віталіївни, розглянути її портрети, певні документальні згадки про неї, і навіть таємничу картину, яку, буцім, могла створити і вона…

      Колишнє помешкання письменниці пахне книгами, старими меблями, а головне – вічністю. І нехай цієї видатної жінки немає вже багато років, вона раптом оживає у жвавій розповіді екскурсовода: Люди Терлецької – приємної жінки з живими очима, теж нашої колишньої випускниці. Немов постають у цій кімнаті й дитячі Надійчині пустощі, й короткочасне проживання тут молодої жінки перед засланнями, і зустрічі посивілої Суровцової з талановитими прибічниками, і обшуки, і переслідування: усе вирує, витанцьовує в повітрі, усе проникає у свідомість.

      А картина, де двоє кошенят згорнулися клубочком: та картина висить поруч із ліжком і немов шепоче : «…а перш за все, вона була жінкою!..»

      Жінкою, котра боролася, творила, пережила тридцять років таборів, в’язниць, переслідувань, здолала власну життєву трагедію, й однаково залишилася сильною. І оптимісткою.

      Такі люди надихають жити для України! Жити так, аби не соромно було потім вмирати, і вмирати так, аби нащадкам було не соромно жити!

      Сподіваємося, що з часом, маленька-доросла Надійка закружляє у супроводі оркестру перед Всеукраїнською спільнотою, закружляє першою парою, як тоді, у дитячі, щасливі роки.

      Від імені всієї 13-ої групи –

      Софія Терлецька

      " data-title="Відвідали музей Надії Суровцової">

      Відвідали музей Надії Суровцової

      ….Новим танцем вибухає оркестр, і Надійка вкотре виступає в першій парі. Буде першою навіть тоді, коли ні оркестру, ні пари не буде поруч. Адже вмітиме бачити щастя в кожній дрібниці!.. Рятуватиме себе та інших мудрим життєвим правилом: «Немає кращих ліків від горя, ніж давати полегкість іншим»…

      М. Павленко, «Найнадійніша (із книги «Райдуга в решеті»)

      На жаль, у нашому житті забагато несправедливості, нерівності, кривди. Погляньмо лишень на те, як у вирі часу зникають імена видатних діячів України. Чому певні персоналії виходять «на передову» історії, а інші зовсім губляться між сторінок архівів та стін благеньких музеїв?

      Особисто мене дратує той факт, що, будучи уродженкою міста Умані, про Надію Суровцову вперше я почула на вісімнадцятому році життя!

      А хто ж зна, скільки років довелося би чекати цього дня ще, якби не ініціативність нашого куратора Марини Степанівни Павленко?

      Нашій тринадцятій групі пощастило, адже ми таки отримали змогу ознайомитися з життєвим та творчим шляхом Надії Віталіївни, розглянути її портрети, певні документальні згадки про неї, і навіть таємничу картину, яку, буцім, могла створити і вона…

      Колишнє помешкання письменниці пахне книгами, старими меблями, а головне – вічністю. І нехай цієї видатної жінки немає вже багато років, вона раптом оживає у жвавій розповіді екскурсовода: Люди Терлецької – приємної жінки з живими очима, теж нашої колишньої випускниці. Немов постають у цій кімнаті й дитячі Надійчині пустощі, й короткочасне проживання тут молодої жінки перед засланнями, і зустрічі посивілої Суровцової з талановитими прибічниками, і обшуки, і переслідування: усе вирує, витанцьовує в повітрі, усе проникає у свідомість.

      А картина, де двоє кошенят згорнулися клубочком: та картина висить поруч із ліжком і немов шепоче : «…а перш за все, вона була жінкою!..»

      Жінкою, котра боролася, творила, пережила тридцять років таборів, в’язниць, переслідувань, здолала власну життєву трагедію, й однаково залишилася сильною. І оптимісткою.

      Такі люди надихають жити для України! Жити так, аби не соромно було потім вмирати, і вмирати так, аби нащадкам було не соромно жити!

      Сподіваємося, що з часом, маленька-доросла Надійка закружляє у супроводі оркестру перед Всеукраїнською спільнотою, закружляє першою парою, як тоді, у дитячі, щасливі роки.

      Від імені всієї 13-ої групи –

      Софія Терлецька

      20.04.2018

      Переглядів 149