Поділитися новиною
Мережана, шита….
Тарас Шевченко
Дивовижну традицію гуртування молоді виплекали українці – вечорниці!
З ініціативи куратора 12 групи Наталії Осіпенко для студентської молоді було організовано вечорниці до Дня української хустки (ДУХ). Аби відчути народний колорит свята, дівоча громада, уквітчана хустками, помандрувала в село Полянецьке до музею-садиби «Лялькова хата».
Як годиться, за українськими традиціями, на дорозі, біля хати, гурт зустрічала гарно вбрана господиня пані Ірина Утятіна. Уже на порозі оселі усі відчули домашній затишок – тепло розтопленої печі та розмай домашнього начиння.
Пані Ірина люб’язно зустріла гостей, розповіла про традиції української хустки, показала свої лялькові витвори з листя кукурудзи, продемонструвала на дівчатах регіональні особливості вив’язу хусток. Потім пригощала смачними варениками з картоплею і капустою, запашним чаєм і домашнім печивом. Застілля супроводжувалося веселими конкурсами, ворожінням та народними піснями.
На вечорницях дівчата дізналися, що справжня українська хустка була з однотонної натуральної тканини, яку вишивали бавовняними або шовковими нитками. Орнамент був переважно геометричний, деколи – рослинний.
Пані Ірина зауважила, що особливість саме української хустки у способі пов’язування. Для кожної вікової групи він був свій. Для дівочого вив’язу використовували шовкові хустки, які обертали навколо голови та прикрашали квітами. Жінки ніколи не носили одну хустку, а зазвичай декілька. Заміжні жінки під хустку одягали очіпок.
Мальовані фабричні хустки не є складовою автентичного народного українського вбрання. Вони ввозились в Україну переважно з росії (місто виготовлення – Павловський Посад, звідси назва хустки – павлопосадська хустина), Європи, Америки та навіть Японії. Більш якісними і дорогими були імпортні хустки, дешевими – російські.
В Україні радянського періоду хустки виробляли на Київській та Баранівській фабриках. Тому у більшості людей до нашого часу залишилися саме барвисті хустки, автентичних зразків дуже мало, адже були знищені під час розкуркулення, голодоморів, Другої світової війни.
Також в історії України є сторінки еміграції населення в Америку й інші країни, яку спричинили економічні, соціальні та політичні утиски та національний гніт з боку російської та австро-угорської імперій. У той час доволі розповсюдженою стала традиція передавати в Україну американські мальовані хустки.
Отже, питання української хустки сьогодні залишається актуальним. Важливо, що після вечорниць, у дівчат зародилося бажання навчитися вишивати традиційні хустки.
Квітни, хустино, живи, Україно!
Наталія Осіпенко
" data-title="Вечорниці до Дня української хустки">
Вечорниці до Дня української хустки
Ой хустино, хустиночко!
Мережана, шита….
Тарас Шевченко
Дивовижну традицію гуртування молоді виплекали українці – вечорниці!
З ініціативи куратора 12 групи Наталії Осіпенко для студентської молоді було організовано вечорниці до Дня української хустки (ДУХ). Аби відчути народний колорит свята, дівоча громада, уквітчана хустками, помандрувала в село Полянецьке до музею-садиби «Лялькова хата».
Як годиться, за українськими традиціями, на дорозі, біля хати, гурт зустрічала гарно вбрана господиня пані Ірина Утятіна. Уже на порозі оселі усі відчули домашній затишок – тепло розтопленої печі та розмай домашнього начиння.
Пані Ірина люб’язно зустріла гостей, розповіла про традиції української хустки, показала свої лялькові витвори з листя кукурудзи, продемонструвала на дівчатах регіональні особливості вив’язу хусток. Потім пригощала смачними варениками з картоплею і капустою, запашним чаєм і домашнім печивом. Застілля супроводжувалося веселими конкурсами, ворожінням та народними піснями.
На вечорницях дівчата дізналися, що справжня українська хустка була з однотонної натуральної тканини, яку вишивали бавовняними або шовковими нитками. Орнамент був переважно геометричний, деколи – рослинний.
Пані Ірина зауважила, що особливість саме української хустки у способі пов’язування. Для кожної вікової групи він був свій. Для дівочого вив’язу використовували шовкові хустки, які обертали навколо голови та прикрашали квітами. Жінки ніколи не носили одну хустку, а зазвичай декілька. Заміжні жінки під хустку одягали очіпок.
Мальовані фабричні хустки не є складовою автентичного народного українського вбрання. Вони ввозились в Україну переважно з росії (місто виготовлення – Павловський Посад, звідси назва хустки – павлопосадська хустина), Європи, Америки та навіть Японії. Більш якісними і дорогими були імпортні хустки, дешевими – російські.
В Україні радянського періоду хустки виробляли на Київській та Баранівській фабриках. Тому у більшості людей до нашого часу залишилися саме барвисті хустки, автентичних зразків дуже мало, адже були знищені під час розкуркулення, голодоморів, Другої світової війни.
Також в історії України є сторінки еміграції населення в Америку й інші країни, яку спричинили економічні, соціальні та політичні утиски та національний гніт з боку російської та австро-угорської імперій. У той час доволі розповсюдженою стала традиція передавати в Україну американські мальовані хустки.
Отже, питання української хустки сьогодні залишається актуальним. Важливо, що після вечорниць, у дівчат зародилося бажання навчитися вишивати традиційні хустки.
Квітни, хустино, живи, Україно!
Наталія Осіпенко
Переглядів 163
