Йшлося, звісно, й про Україну, її нових і “старих” героїв. Про те, як життя диктує теми для нових романів. У зв’язку з цим вразила всіх пронизлива містична історія про нашого земляка й сучасника Сергія Амброса, який так любив соколів, що навіть “дістав” розповідями про цих птахів своїх побратимів по війську. І от у момент його смерті в госпіталі до воїнів його батальйону раптом прилітає сокіл і сідає на перило… Потім сокіл літав у небі над Черкасами під час Сергієвого похорону… “Це не легенда, це факти, які бачило багато людей”, – стверджує п.Василь.

Були й смішні історії, зокрема про те, як п. Василь вивчив вірменську мову. “Знаєш мову – і завжди виграєш”, – взагалі-то, він казав це про гру в карти, але, погодьмось, самі по собі слова – готовий афоризм.

Потім були відповіді на питання читачів, серед яких і питання від доцента кафедри української літератури, українознавства та методики їх навчання Тетяни Володимирівни Лопушан: про те, як нам, крім того, що навчились воювати, ще й навчитися будувати.

Після зустрічі була автограф-сесія, з якої викладачі й студенти ще довго не хотіли відпускати дорого гостя.