ГОВОРЮ ЯК ДИХАЮ Інформація у ЗМІ

Непроста у нас в Україні ситуація: війна вносить свої корективи у всі аспекти життєдіяльності. Саме тому усі, хто за родом своєї діяльності мусить майстерно володіти українською літературною мовою (учителі, журналісти, менеджери та ін.), повинні добре вміти працювати з інформацією, розуміти, що таке інформаційне поле та інформаційна норма.

Особливо це важливо для журналістів, адже основною метою дискурсу в ЗМІ, в тому числі в періодичній пресі, є передача (чи ретранслювання) інформації різних типів.

Термін інформація визначається по-різному. Одним із найпоширеніших є визначення “батька кібернетики” Норберта Вінера: “Інформація є позначення змісту, отриманого із зовнішнього світу у процесі нашого пристосування до нього і пристосування до нього наших почуттів… Подібно до того як ентропія є мірою дезорганізації, інформація є мірою організації”.

Залежно від змісту і мети, які ставляться у процесі спілкування у ЗМІ, виділяються різні типи інформації: предметно-логічна (вона водночас є й інтелектуальною, дескриптивною, об’єктивною, концептуальною, фактуальною), що не зв’язана з ситуацією та учасниками спілкування, та прагматична (оцінна/суб’єктивна), функцією якої  є вплив на реципієнта і передача йому свого ставлення до предмета мовлення..

Основу інформації в ЗМІ складають повідомлення про факти та їх коментарі чи оцінки. Звідси випливає, що найважливішою характеристикою дискурсу у цій сфері є поняття інформаційного поля, під яким розуміємо інформаційний простір, що охоплює той чи той обсяг фактів чи подій реального світу та представлений репертуаром тем.

Інформаційне поле преси – за умови її нормального становища в суспільстві – повинно адекватно, всебічно і повно відображати дійсність, що передбачає дотримання інформаційної норми: в ідеалі ЗМІ повинно повідомляти про всі події, на ділі обсяг інформації обмежений. Для нетоталітарного суспільства характерні два основних типи обмежень:

– інституціональні обмеження (вони пов’язані з діяльністю соціальних інститутів (насамперед держави) і часто мають юридичну закріпленість (наприклад, у переліку відомостей, які є державною таємницею);

– конвенціональні обмеження (базуються на соціокультурних регулятивах спілкування, насамперед, йдеться про порушення етичних норм, зокрема обговорення приватного життя людей без їхньої на те згоди).

У тоталітарному суспільстві інформаційна норма ідеологізована, на відміну від цивілізованої інформаційної норми нетоталітарного суспільства.

Для інформаційного поля та відповідно інформаційної норми особливо важливими є критерії актуальності, достовірності і достатності інформації. Це, власне, і є ознаки цивілізованої інформаційної норми, тоді як ідеологічно ангажована інформаційна норма відзначається, по-перше, з одного боку, надлишковістю (тиражування інформації, безальтернативна інтерпретація дійсності, включення у текст стереотипних ідеологем, досить регулярна ритуалізація дискурсу та ін.), з другого, – редукованістю, а тому неповнотою; по-друге, високим ступенем достовірності.

Категорія достовірності/недостовірності інформації передбачає публікацію неправдивої інформації. Якщо преса тоталітарного режиму подавала неправдиву інформацію здебільшого під впливом державної ідеології, то сучасна недостовірність інформації набуває вигляду “дезінформаційних універсалій”, притаманних пресі як соціальному інституту.

Джерелами подачі неправдивої інформації може бути функція ретрансляції офіційної інформації державних структур, зацікавлених у тому, щоб увести суспільство в оману, а також політична боротьба, яка неминуче відображається у ЗМІ (раніше існували певні ідеологічні установки, у наш час підтримка тієї чи тієї політичної сили є результатом вільного ідейного самовизначення).

Неправда на сторінках преси має різні причини, що дає підстави говорити про різні типи спотворення дійсності:

– параноїдальний тип неправди (вияв певної нав’язливої ідеї), який має такі ознаки, як повна неможливість перевірки вихідних положень, ідеологізований характер аргументації, розрахований не на раціоналізм, а на емоції;

– неправда політичної вигоди  (діапазон дезінформації дуже широкий – від замовчування небажаних для друку фактів до їх повного спотворення);

– дискредитаційна неправда (може розглядатися як різновид наведених вище типів), яка реалізується за допомогою наведення завідомо неправдивих фактів, поєднання правдивих і неправдивих фактів, “конструювання” інформації з орієнтацією на реальну пресупозицію, на фонд знань потенційного читача та ін.

Неправда у газетному дискурс зумовлена не тільки політичними чинниками. “Дезінформаційні універсалії” преси значною мірою визначаються метою, характером і режимом її діяльності. Прагнення до інформаційного пріоритету, пошуки сенсаційної інформації, необхідність оперативного викладу інформації нерідко призводять до публікації матеріалів без перевірки достовірності. Крім того, можна говорити про зниження у деяких журналістів порогу професійної відповідальності  за достовірність інформації. Звідси велика кількість спростувань і самоспростувань.

У цілому дискурс у сучасній пресі – на відміну від преси у тоталітарному суспільстві – відповідає цивілізованій інформаційній нормі, основними ознаками якої є ідеологічний індетермінізм (відсутність залежності від державної ідеології), тематична відкритість, свобода пошуку і поширення інформації з орієнтацією на інформаційні потреби та інтереси потенційного читача.

Кандидат філологічних наук,

доцент кафедри прикладної лінгвістики

 та журналістики Лариса ЗАДОЯНА