Дякую, ваше повідомлення відправлено!

Виникла помилка. Спробуйте ще раз!

Зв`язок з адміністратором


    Скринька довіри


      Факультет філології та журналістики

      Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини

      Друк Друк
      Поділитися новиною

      Основною ознакою літературної мови, а також культури мовлення є нормативність. Що ж таке культура мовлення і мовна норма? Як пишуть у соцмережах, трішки теорії вам у стрічку…

      Культура мовлення – поняття неоднозначне. По-перше, культура мовлення – це такий вибір і така організація мовних засобів, які в певній ситуації спілкування при дотриманні власне мовних, комунікативних та етичних норм дозволяють забезпечити найбільший ефект у досягненні поставлених комунікативних завдань; по-друге, культура мовлення – це галузь мовознавства, яка займається проблемами нормалізації мовлення та розробляє рекомендації з мовної майстерності.

      Високий рівень культури мовлення – це вміння виразно, правильно, точно передати свої думки засобами мови. Правильним мовлення називається те, в якому дотримуються норм сучасної літературної мови… Але культура мовлення полягає не тільки у слідуванні нормам мови. Вона полягає ще й в умінні знайти не тільки точний засіб для вираження своєї думки, але й найзрозуміліший (тобто найвиразніший) та найдоречніший (тобто те, що найбільш відповідає певному випадку) та, відповідно, стилістично виправданий.

      Культура мовлення має три аспекти: нормативний, етичний та комунікативний, відповідно три типи норм: власне мовні норми (вимови, лексичні, словотвірні, граматичні тощо), етико-мовленнєві норми (зокрема правила мовленнєвого етикету), комунікативні норми (правила ефективного мовленнєвого спілкування).

      Нормативний аспект передбачає лінгвістичний аналіз, вибір та дотримання власне мовних норм. Мовна норма – сукупність найстійкіших традиційних реалізацій мовної системи, відібраних і закріплених у процесі суспільної комунікації. Мовна норма, на відміну від норм інших типів (комунікативних, етичних), співвіднесена з власне мовними фактами (мовними одиницями) – їх складом, сполучуваністю, вживанням.

      Норма як сукупність стабільних і уніфікованих мовних засобів і правил їх уживання, свідомо фіксованих і культивованих суспільством, є специфічною ознакою літературної мови національного періоду. У ширшому розумінні норма трактується як невід’ємний атрибут мови на всіх етапах її розвитку. Норма є одночасно і власне лінгвістичною, і соціально-історичною категорією. Соціальний аспект норми виявляється не тільки у відборі і фіксації мовних явищ, але й в системі їх оцінок (“правильно – неправильно”, “доречно – недоречно”), причому ці оцінки включають і естетичний компонент ( “красиво – некрасиво”).

      Норма етико-мовленнєва – це сукупність правил мовленнєвого спілкування  (поведінки), які забезпечують гармонізацію інтересів тих, хто спілкується (комунікантів), на основі загальноприйнятих моральних цінностей. Етико-мовленнєва норма входить у поняття риторичного ідеалу, тобто системи найзагальніших вимог до мовлення і мовленнєвої поведінки, що історично склалися в тій чи тій культурі і відображають систему його цінностей.

      Культура мовлення передбачає набір комунікативних якостей гарного мовлення та культуру володіння функціональними різновидами української чи будь-якої іншої мови. У сучасних риториках та дослідженнях з культури мовлення виділяють такі комунікативно-риторичні якості мовлення: змістовність, доречність, точність, логічність і послідовність, правильність і чистота, багатство і різноманітність, виразність і образність, милозвучність. Аналіз цих якостей мовлення  свідчить про те, що вони пов’язані з усіма складниками комунікативного акту: учасниками (адресатом і адресантом), їх взаємодією (принципами та правилами спілкування), мовним кодом, конситуацією, що сприяє формуванню ефективного спілкування. Кожна сфера спілкування відповідно з тими комунікативними завданнями, які ставляться у ній, висуває до мови свої вимоги.

      Отже, комунікативні норми – це усталені у суспільстві правила спілкування, які віддзеркалюють комунікативні традиції певного етносу, і ефективні тільки за умови застосування оптимальної у певній комунікативній ситуації комунікативної стратегії.

      Належний рівень культури мовлення – це постійна робота над собою! Недбалість у дотриманні мовних норм може призвести до набагато гірших наслідків, ніж, скажімо, недбалість в одязі…

       

      Кандидат філологічних наук,

      доцент кафедри прикладної лінгвістики

       та журналістики Лариса ЗАДОЯНА

       

      " data-title="ГОВОРЮ ЯК ДИХАЮ Культура мовлення і мовна норма">

      ГОВОРЮ ЯК ДИХАЮ Культура мовлення і мовна норма

      Основною ознакою літературної мови, а також культури мовлення є нормативність. Що ж таке культура мовлення і мовна норма? Як пишуть у соцмережах, трішки теорії вам у стрічку…

      Культура мовлення – поняття неоднозначне. По-перше, культура мовлення – це такий вибір і така організація мовних засобів, які в певній ситуації спілкування при дотриманні власне мовних, комунікативних та етичних норм дозволяють забезпечити найбільший ефект у досягненні поставлених комунікативних завдань; по-друге, культура мовлення – це галузь мовознавства, яка займається проблемами нормалізації мовлення та розробляє рекомендації з мовної майстерності.

      Високий рівень культури мовлення – це вміння виразно, правильно, точно передати свої думки засобами мови. Правильним мовлення називається те, в якому дотримуються норм сучасної літературної мови… Але культура мовлення полягає не тільки у слідуванні нормам мови. Вона полягає ще й в умінні знайти не тільки точний засіб для вираження своєї думки, але й найзрозуміліший (тобто найвиразніший) та найдоречніший (тобто те, що найбільш відповідає певному випадку) та, відповідно, стилістично виправданий.

      Культура мовлення має три аспекти: нормативний, етичний та комунікативний, відповідно три типи норм: власне мовні норми (вимови, лексичні, словотвірні, граматичні тощо), етико-мовленнєві норми (зокрема правила мовленнєвого етикету), комунікативні норми (правила ефективного мовленнєвого спілкування).

      Нормативний аспект передбачає лінгвістичний аналіз, вибір та дотримання власне мовних норм. Мовна норма – сукупність найстійкіших традиційних реалізацій мовної системи, відібраних і закріплених у процесі суспільної комунікації. Мовна норма, на відміну від норм інших типів (комунікативних, етичних), співвіднесена з власне мовними фактами (мовними одиницями) – їх складом, сполучуваністю, вживанням.

      Норма як сукупність стабільних і уніфікованих мовних засобів і правил їх уживання, свідомо фіксованих і культивованих суспільством, є специфічною ознакою літературної мови національного періоду. У ширшому розумінні норма трактується як невід’ємний атрибут мови на всіх етапах її розвитку. Норма є одночасно і власне лінгвістичною, і соціально-історичною категорією. Соціальний аспект норми виявляється не тільки у відборі і фіксації мовних явищ, але й в системі їх оцінок (“правильно – неправильно”, “доречно – недоречно”), причому ці оцінки включають і естетичний компонент ( “красиво – некрасиво”).

      Норма етико-мовленнєва – це сукупність правил мовленнєвого спілкування  (поведінки), які забезпечують гармонізацію інтересів тих, хто спілкується (комунікантів), на основі загальноприйнятих моральних цінностей. Етико-мовленнєва норма входить у поняття риторичного ідеалу, тобто системи найзагальніших вимог до мовлення і мовленнєвої поведінки, що історично склалися в тій чи тій культурі і відображають систему його цінностей.

      Культура мовлення передбачає набір комунікативних якостей гарного мовлення та культуру володіння функціональними різновидами української чи будь-якої іншої мови. У сучасних риториках та дослідженнях з культури мовлення виділяють такі комунікативно-риторичні якості мовлення: змістовність, доречність, точність, логічність і послідовність, правильність і чистота, багатство і різноманітність, виразність і образність, милозвучність. Аналіз цих якостей мовлення  свідчить про те, що вони пов’язані з усіма складниками комунікативного акту: учасниками (адресатом і адресантом), їх взаємодією (принципами та правилами спілкування), мовним кодом, конситуацією, що сприяє формуванню ефективного спілкування. Кожна сфера спілкування відповідно з тими комунікативними завданнями, які ставляться у ній, висуває до мови свої вимоги.

      Отже, комунікативні норми – це усталені у суспільстві правила спілкування, які віддзеркалюють комунікативні традиції певного етносу, і ефективні тільки за умови застосування оптимальної у певній комунікативній ситуації комунікативної стратегії.

      Належний рівень культури мовлення – це постійна робота над собою! Недбалість у дотриманні мовних норм може призвести до набагато гірших наслідків, ніж, скажімо, недбалість в одязі…

       

      Кандидат філологічних наук,

      доцент кафедри прикладної лінгвістики

       та журналістики Лариса ЗАДОЯНА

       

      21.07.2023

      Переглядів 128